RADIO7

#добреналаштоване

Category Цікаве краєзнавство

Розклад програм в ефірі “Радіо 7”

Програма.                День.                Час.
Читаємо разом.Понеділок – Пятниця9.20
Сім на сім.Понеділок – Пятниця12.15
Нота бене.Понеділок – Пятниця9.15
Історичний пласт.Понеділок, Середа12.40
Нон-стоп Книгоманія.Понеділок, Середа10.40
Територія добрих порад.Понеділок – Пятниця13.15
Вініловий світ.Середа, П’ятниця14.10
ХайтекПонеділок, Середа13.50
Футбольний світПонеділок – Пятниця15.41
ЕкосВівторок14.10
Нон-стоп КіноманіяЧетвер10.40
 

FDR Top 40

 

Четвер04:00; 21:00
Субота21:00
 

World Chart Show

 

Субота 04:00; 13:00
Неділя21:00
Рок ЧартПонеділок 04:00; 21:00
СлухоманіяВівторок 04:00; 21:00
Топ Тен УАСереда04:00; 21:00
Хіт на обріїПонеділок-П’ятниця07:10, 15:15, 20:30

 

 

 

 

 

Теребле-Ріцька ГЕС

Теребле-Ріцька ГЕС унікальна в своєму роді. Вона єдина в світі розташована відразу на двох річках – Тереблі та Ріці. Природа створила місце, в якому обидві річки течуть паралельно і поруч, але при цьому різниця висот між ними 200 метрів. В результаті вода з утвореного нагорі водосховища з великої висоти падає вниз і виробляє електроенергію.

Збудована Теребле-Ріцька ГЕС в 1949–1955 роках.  Гідросилове обладнання ГЕС зараз уже вважається майже зношеним і застарілим, але знаходиться у робочому стані.

Теребле-Ріцька ГЕС є частиною потужного енергетичного комплексу, так званого «Бурштинського острова», який діє на території Закарпатської, Львівської та Івано-Франківської областей. Електрична енергія цього комплексу також використовується споживачами Угорщини, Словаччини, Польщі та Румунії. На ГЕС працює музей, де можна докладно ознайомитись із процесом виробництва електроенергії.

Унікальний музей лісосплаву на Міжгірщині

Історія цього закладу тягнеться з 1868 року. Саме тоді почалося будівництво дерев’яної греблі на Чорній Ріці, за допомогою якої мало вирішитися питання транспортування деревини з віддаленого урочища. Її заготовляли тут у великих кількостях, формували з неї бокори (плоти) і сплавляли з Чорної Ріки в Тереблю і аж до Тиси. Свого часу були випадки, коли бокори, стартувавши з Верховини, фінішували у Чорному морі.

Гребля, на якій знаходився музей, становила складний комплекс будівельних конструкцій, технічних вузлів і механізмів. Довжина її – 80 м, ширина – 5,5 м, висота від днища до річкового дна – 3,5 м і ще 3,5 м закладеного по обидва боки каменями дерев’яного фундаменту в дні ріки. Водоймище, що утворювалося в результаті загати річки, складало в довжину 2 км і в ширину 300 м. Воно могло забезпечити одночасний сплав декількох бокорів.

Сплав лісу тут продовжувався до 1960 року. У 1973-му після детального дослідження гребля була реставрована, а надбудови пристосовані під музей лісосплаву, що відкрився в 1976 році. Паводком 1998 року греблю було зруйновано.

Надія на відродження музею пізніше поглинула нова катастрофа  – паводок 2001 року, який остаточно знищів унікальний музей. Проте, експонати чудом збереглись. Зараз вони виставлені в візит-центрі  Національного заповідника “Синевир” .

Слухайте повний випуск програми “Цікаве краєзнавство”!

“Солені озера” у Солотвині

Щорічно влітку до Солотвина приїжджає багато туристів, щоб полежати в солоних озерах, куди ропа потрапляє безпосередньо з шахт.

Зараз більшість шахт закинуті, тільки одиниці використовуються в лікувальних цілях.

Загалом, вода в озерах у декілька разів солоніша за морську воду. Концентрація солі близько 200 грам на літр. У цьому Ви можете переконатися, вийшовши з води і постоявши на сонці 5 хвилин, на Вашій шкірі почне кристалізуватися сіль і з’являться маленькі крупинки.
Слухайте повний випуск програми “Цікаве краєзнавство” про “Солені озера”!

“Теплі води” у селі Велятино Хустського району

Це один з закарпатських осередків, де можна пройти курс лікування термальними водами. Взагалі, лікувальні властивості термальних вод застосовують ще з часів Римської імперії, адже велика кількість громадських купалень розміщувалася саме на таких джерелах.  І набагато раніше перед тим, як вчені почали вивчати склад термальних вод,  було помічено, що вода конкретного  джерела допомагає в лікуванні певних  хвороб. 

Історія ж велятинських “Теплих вод” налічує не кілька століть, а тільки понад 2 десятиліття. Так, у 1990 році коштами колгоспу, на базі термального джерела під горою Олексинець,  було збудовано туристичний комплекс “Теплі води”, який одразу почав користуватися популярністю серед місцевого населення. Лікувальні властивості джерела були настільки вражаючими, що сюди починають з’їжджатися люди не тільки з району та області, а й з усієї України та навіть з-за кордону.

Слухайте повний випуск програми “Цікаве краєзнавство”!

Косино

«Косино» – це сучасний оздоровчо-рекреаційний комплекс для всієї родини, розташований серед 200-річного дубового гаю мальовничої Берегівщини.

Розташувався він на шлейфі залягання мінеральних термальних вод, який простягається через низку європейських країн – Франції, Італії, Іспанії, Хорватії, Австрії та Швейцарії. В Україні цей шлейф охоплює Виноградівський та Берегівський райони.

Цілюща вода курорту піднімається з однієї із трьох діючих на даний момент свердловин на Закарпатті, під назвою 16 Т. У 80-х роках минулого століття її випадково виявили радянські геологи, шукаючи нафтові родовища. Гарячий гейзер термальної води прямує із свердловини глибиною 1190 м під землею та потрапляє в термальний басейн з температурою до 45°C.

Термальна вода косинського джерела дає загально-оздоровчий ефект на організм, наповнюючи його необхідними для нормального функціонування речовинами та мікроелементами, зокрема, залізом, кальцієм, калієм і натрієм, цинком, хромом, міддю, магнієм та іншими.

Слухайте повний випуск програми “Цікаве краєзнавство” про Косино!

Бункер лінії Арпада у селі Верхня Грабівниця

 Лінія Арпада – це одна з найбільш могутніх оборонних ліній Другої світової війни. Створювалася вона угорськими військами в Східних Карпатах. Будівництво датується 1939 – 1944 роками, простяглася майже на 700 кілометрів по Карпатському хребту.

Завданням Угорської Королівської Армії було побудувати ефективну лінію оборони з мінімальними затратами і в найкоротші терміни.

Робочою силою були угорські військові, а також їхні полонені. Назва оборонної лінії походить від імені вождя угрів Арпада, завдяки завоюванням якого виникла угорська держава.

Найбільший бункер в Україні збережений з Другої світової війни – це бункер тієї самої лінії Арпада у нас на Закарпатті – у селі Верхня Грабівниця Воловецького району.

Слухайте повний випуск програми “Цікаве краєзнавство” про бункер лінії Арпада! Read More

Гутин Томнатик, Ребра, Піп Іван Мармароський та Менчул

Про вершини Карпат, які заслуговують уваги слухайте у черговому випуску програми! Зокрема, про походження назви Гутин Томнатика, легковпізнавану Ребру, про вершину “гуцульських Альп” Попа Івана Мармароського та гору Менчул, якій до звання “двотисячник” не вистачає лише 2 м.

Говерла

Вершин, що перевищують позначку 2 000 метрів за висотою в Україні всього шість. Для більшості любителів зеленого туризму та  поціновувачів активного відпочинку з незабутніми краєвидами, покорення цих шести вершин входить в обов’язкову програму. Всі вони зосереджені на одному гірському масиві – Чорногорі.

Тож розпочнемо з Говерли, найвищої точки України. Її висота 2 061 м. Розміщена на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей за 17 кілометрів від кордону з Румунією.

Перший туристичний маршрут зі сходження на вершину був відкритий у 1880 році.

Узимку альпіністським сходженням на Говерлу присвоєна категорія 1Б. “Літні” сходження значно популярніші – Говерла буквально потерпає від масових сходжень.

За розрахунками фахівців, екологічне навантаження на Говерлу не має перевищувати 200 осіб на добу.

Серед громадських організації уже традиційним стало сходження 16 липня, у день прийняття Декларації про державний суверенітет України. Активісти підіймають на вершині Говерли Державний прапор України.

Графський двір князя Габора Бетлена у Берегові

Це найстаровинніша світська будівля у Берегові! Побудована резиденція князя на місці монастиря Домініканського ордену. Монастир у 1573 році був зруйнований реформаторами, і в 1629 році на його місці була споруджена літня резиденція Габора Бетлена. На фасаді будівлі донині зберігся напис «Бетлен, 1629». Габор Бетлен в 1620-1621 роках був королем Угорщини.

Невідомий архітектор узяв за основу стиль бароко. Комплекс, складений з житлової і двох господарських будівель. Усі будівлі на території Графського двору розміщені одна відносно одної так, як це було на початку XVII ст. Будівлю неодноразово перебудовували, додавали інші архітектурні стилі, робили ремонти, відновлювали після пожежі у 1686р. Палац був колись значнішим та масивнішим. Демонтаж контрфорсів призвів не тільки до остаточної втрати оборонно-замкових рис, а й до збільшення навантаження на стіни, через що вони стали руйнуватися.

Найбільшу цікавість викликають підвали в готичному стилі, що збереглися ще з часів монастиря. В них більш за все відчувається дух середньовіччя з його похмурістю. В 2011 р. тут було відкрито музей виноробства.
Ну а в палаці Графського двору, музей працює ще з 2002 р. В його чотирьох залах представлена колекція з понад 2 тисяч експонатів. Серед них рідкісні предмети римського періоду.

Дуби, що ростуть у селі Стужиця на Великоберезнянщині

Дубів у Стужиці два. І ростуть вони, на диво, посеред букового лісу. Звідки взявся дуб серед буків? Існує кілька можливих версій: за однією, жолуді сюди занесли дикі вепрі, а згідно іншої, місцевий житель посадив дерево дубу в пам’ять про односельців, що загинули під час епідемії чуми.

 Експертна оцінка стверджує: тутешнім дубам більше 1 200-1 300 років! Один дуб старший за інший більш ніж на 100 років. Звуться вони, відповідно, Дуб Чемпіон (25 м заввишки, 9.6 м обхват стовбура) та Дідо-дуб (30 м заввишки, 9.1 м обхват стовбура). Ширина крони кожного з них сягає 20-25 метрів.

Лісники кажуть, що за 100 років дуб додає 1 м в обхваті, а після 500-річного віку росте трохи повільніше. Таким чином, за віком стужівські дуби поступаються тільки маслиновому (більше 2 000 років) та фісташковому (1 700 років) деревам, що ростуть у Нікітському ботанічному саду (АР Крим).

Палац роду Перені у Виноградові

Будівля кінця XIV ст. Одна з найстаріших пам’яток палацової архітектури Підкарпатської Русі. Родина Перені вирішила побудувати палац в місті, після того, як у 1557 р. королівське військо штурмувало їх замок. Дешевше виявилось не відновлювати фортецю, а побудувати новий палац. Більше того, було підібрано стратегічно вигідніше та безпечніше місце для будівлі.

Спочатку палац був одноповерховим, і  лише в XVII ст. було надбудовано другий поверх. Палац набув легкого відтінку бароко. Перший поверх використовувався під господарчих потреб, на другому ж поверсі були житлові приміщення та велика зала. Стіни палацу товсті, масивні, кімнати порівняно низькі, перекриття склепінчасті.

Палац гармонійно доповнює флігель. Праворуч від входу в 1989 р. було встановлено меморіальну дошку на честь одного з найяскравіших представників роду Перені Зігмунда. Свого часу він заснував у місті лікарню. Барон був досить гоноровим і вільнолюбивим, а також подейкують, що він входив до закритого клубу масонів. Він став одним із героїв революції 1848-1849 рр., за що й був страчений.

Саме на період життя барона Зігмунда припадає розквіт впливовості роду Перені. Під його керівництвом одразу за палацом було розчищено і закладено парк на 12 гектарів. Дерева добиралися оригінальних і рідкісних порід, поміж насадженнями проходили доріжки для катання на конях і прогулянок.