Сержантський та старшинський склад – головна опора командування військового формування. «Виховати» сержантів, грамотно організувати їхню службу – непросте завдання головного старшини. В 3 батальйоні військової частини 3002 її виконує майстер-сержант Володимир Мотишен.
«Справа наша дійсно непроста. Але людям потрібно вірити, і вірити в людей, в їхні найкращі якості, віднайшовши які, розвивати, а відтак – досягати результату у службі, – ділиться Володимир Мотишен. – Толкової молоді у нас вистачає. Є кому передавати досвід».
А досвіду за 23 роки військової служби накопичилося чимало. У 1995 році призвали до лав Національної гвардії України. Тут вперше дізнався, яку роль відіграють військові у захисті конституційного ладу та незалежності. Після строкової служби в окремому батальйоні НГУ в/ч А1411, де дослужився до заступника командира взводу у званні старший сержант, повернувся у рідний Шаргород на Вінниччині. Трирічна робота у пожежній частині додала досвіду, але не влаштувала Володимира «на всі 100». Саме тому він вирішив вступити до Бердичівської школи прапорщиків. Закінчивши її, по розподілу був направлений до 327 механізованого полку тодішньої 128 дивізії, який дислокувався в Ужгороді. З того часу Закарпаття стало рідним – тут знайшов дружину, створив сім’ю.
У 2004 році полк скоротили і, на той час командир взводу забезпечення артилерійського дивізіону, вже старший прапорщик, вимушений був шукати інше місце служби. Саме в той час в Ужгороді створювався батальйон. Нова команда потребувала якісного поповнення.
З того часу вже минуло 17 років. Пройшов шлях начальника автомайстерні ВМТЗ, помічника коменданта на залізничній станції Чоп, головного сержанта ВМТЗ. З квітня 2020 призначений головним старшиною 3 батальйону.
«Це дуже відповідальна посада. І в цьому випадку, відповідальність – скоріше не нормативне поняття, а якість характеру. Щоб вимагати її від підлеглих, потрібно власним прикладом її демонструвати. А це, у свою чергу, потребує дисципліни, навіть самодисципліни», – розповідає Володимир. Важко не повірити словам про самодисципліну, регулярно спостерігаючи за 45-річним головним старшиною на спортмайданчику. Його виконанню силових вправ можуть позаздрити і молодші військові.
З 2020 військові формування перебувають на стадії реформування у сфері, що стосується сержантського складу. Володимир каже, що для нього не принципово, як називається військове звання «старший прапорщик», чи «майстер-сержант». Головне, аби такі зміни принесли користь для служби, мотивували молодь, сприяли покращенню забезпечення та соціального пакету.
«Коли було проголошено незалежність України, я, як і більшість моїх ровесників, сприйняв цю подію з ентузіазмом: пора змін, нових можливостей. Ми бачили у собі сили і потенціал до розвитку, і вірили, що здолаємо будь-які проблеми. У 1991 році мені було 15 років, я поступав у сільськогосподарський технікум, мріяв працювати на землі. Хто тоді міг подумати, що цю землю потрібно буде боронити зі зброєю в руках, – пригадує Володимир, – тому потрібно завжди бути готовим до випробувань, не втрачаючи віри у себе, свої сили і свій народ».
Володимир переконаний, що головне, на що сподіваються усі в нашій країні напередодні 30 річниці Незалежності, це – мир, все інше – збудуємо, здобудемо, досягнемо. «Потенціал ми маємо, молодь у нас чудова. Головне, зберегти той християнський стержень, який формує нашу суспільну свідомість. З вірою у Бога, в людей, у народ – все у нас вийде», – не сумнівається Володимир Мотишен.
