Підписанням 11 лютого 1929 року Латеранских Угод між Святим Престолом і Королівством Італії, покладено край так званому «римському питанню», створивши сучасну Державу-Місто Ватикан і відновивши гарантії суверенітету й незалежності Глави Католицької Церкви.
Сьогодні у Ватикані державне свято: 11 лютого 1929 року між Королівством Італією та Святим Престолом було підписано так звані Латеранські Угоди, згідно з якими на території міста Риму утворено суверенну Державу-Місто Ватикан, суб’єкт міжнародного права, завданням якого є забезпечувати Апостольській Столиці, як найвищій інституції Католицької Церкви, повну і видиму незалежність та незаперечну суверенність на міжнародному рівні.
Римське питання
Папська держава, яка називалася також Папською областю, була утворена ще у VIII столітті в центральній частині Апеннінського півострова і проіснувала до 1870 року, коли внаслідок об’єднавчих процесів в Італії утворилася сучасна Італійська держава, столицею якої став Рим. Ця обставина відкрила період напруження в стосунках між Святим Престолом та об’єднаним Італійським Королівством, відомий як «римське питання».
Отець Бернард Ардура, що очолює Папський Комітет Історичних Наук, зауважує, що починаючи від Пія Х, Папи відмовилися від претензій на відновлення Папської Держави, але, водночас, шукали способів для того, щоб мати гарантію незалежності Святого Престолу від Італії. З іншого боку, також Італія хотіла позбутися образу «переслідувачки Папи». І хоч була поширеною згода щодо необхідності державного утворення, підпорядкованого Папі, існували відмінності щодо способу й територій. Дехто хотів, щоб вона охоплювала значну частину Риму, але, врешті, переважили «мінімалістське» вирішення Пія ХІ та реалізм Державного Секретаря кардинала П’єтро Ґаспаррі.
Створення Держави-Міста Ватикану
Трактат про визнання незалежності та суверенності Святого Престолу, засновуючи Державу-Місто Ватикан, та Конкордат, що врегульовував стосунки між Церквою та Урядом в Італії, були підписані 11 лютого 1929 року в Латеранскому палаці. Свої підписи поставили кардинал П’єтро Ґаспаррі та Беніто Муссоліні. Варто наголосити, що угоди були підписані з державою, а не з визначеним політичним режимом. Таким чином, угоди також увійшли до італійської конституції 1948 року, коли відбувся перехід від монархічного до республіканського устрою.
Папа знову став сувереном, хоч і на території площею половину квадратного кілометра. Єпископ Риму вже не мав, як колись, значної світської влади, однак незалежність і суверенність на невеликій частині землі стала запорукою того, що він міг здійснювати свою вселенську духовну місію, не будучи залежним від жодної держави.
З територією 44 гектари, Держава-Місто Ватикан є найменшою незалежною державою у світі, як з огляду на площу, так і з огляду на кількість населення. Крім безпосередньої території Ватикану, юрисдикції Святого Престолу підлягають деякі об’єкти в Римі та поза містом, що мають екстра-територіальний статус. Ватикан має свій прапор та гімн, власну пошту та засоби суспільних комунікацій. Безпеку Папи та Ватикану запевнюють Корпус Швейцарської Гвардії та Корпус Жандармерії.
Суб’єкт міжнародного права
Держава-Місто Ватикан, структури якої обмежені до найнеобхідніших для її існування, є резиденцією Папи Римського, а суб’єктом двосторонніх стосунків з іншими державами є Святий Престол, як центральний орган управління Церквою. Варто зауважити, що у період після ліквідації Папської Держави і до утворення Держави-Міста Ватикану в 1929 році, суверенітет Святого Престолу, як центру Католицької Церкви, був визнаний багатьма державами, і не лише католицькими. Сьогодні Святий Престол підтримує двосторонні стосунки з майже 200 державами світу й міжнародними об’єднаннями, має статус спостерігача при багатьох міжнародних організаціях.
http://catholicnews.org.ua/90-richchya-suchasnoyi-derzhavi-mista-vatikanu
