Уже не вперше звучать прогнози/припущення, що росія от-от сконає. Але поки, на жаль, вони не надто справджуються. Приміром, низка аналітиків стверджували, що указ путіна про мобілізацію пророкує швидку поразку рф у війні. І що збурення в республіках північного Кавказу, зокрема в Дагестані, а ще в Якутії, Бурятії тощо, які послідували за цим указом, – це ледве не початок розпаду імперії.
Або ж – свіжіше – збіг у часі одночасно трьох подій: вибух на Кримському мосту, раптова зміна командувача так званої «спецоперації» (призначення суровікіна), повідомлення про нібито арешти військових у москві. Через це Мережею почала ширитися думка, що в раші – переворот. Але не склалося і те.
І от – протягом останніх двох тижнів знову бачимо концентрацію подібних речей (подій/заяв/невдач). Перелічимо їх:
1. Заява прессека російського президента пєскова: “Платформою для переговорів путіна та Байдена могло б стати бажання США прислухатися до занепокоєнь рф та повернутися на переговорні позиції грудня минулого року. Не обов’язково у всьому з нами погоджуватися, треба просто сісти за стіл переговорів”.
2. Заява глави мзс рф лаврова: “росія ніколи не відмовлялася і не відмовляється від переговорів. Ми завжди готові вислухати наших західних колег”.
3. рф прогоріла із шантажем навколо “зернової угоди”. путіну чітко вказали на його місце в Чорному морі і в світі.
4. Авантюра з «брудною бомбою» також не пройшла. Інспектори Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) завершили перевірку в Україні й не виявили жодних ознак незаявленої ядерної діяльності та матеріалів, про що заявляла росія.
5. Публікація в британському виданні The Times під назвою “У бункері путіна: як він тримав у секреті план вторгнення в Україну” із присмаком “шукаємо цапа відбувала” (короткий переказ своїми словами): путін ні при чому, це все секретар радбезу рф патрушев, директор фсб бортніков та мільярдер ковальчук. Це вони переконали путіна в необхідності вторгнення в Україну. А шойгу хоч і був виконавцем, але він вагався, його змусили.
«Дружне виття доноситься сьогодні з московських боліт. Негідники, які скоїли жахливі військові злочини, загрожуючи всьому світу ядерним знищенням, голодом, холодом, бойовими комарами, тепер слізно просять зрозуміти їх срані “заклопотаності”, випрошуючи, вимагаючи, благаючи всіх масків, трампів, обам, папфранцисків: зупиніть українську армію. Загнаний у кут боягузливий карлик уже зрозумів, що програв війну, йому страшно. Скоро його ненавидітимуть усі в росії. Одні за те, що він розпочав війну. Інші за те, що він її програв. І хтось із тих чи інших його вб’є», – аналізуючи нами перелічене, пише у своєму блозі російський публіцист Андрій Піонтковський.
Втім, не поспішаючи і не займаючись шапкозакиданням: чи можна сказати, що от зараз — імперія при смерті, що це вже щось інакше, набагато більш серйозне, чи ще ні?
«рф дійсно програЄ, але війну припиняти не збирається. Нам треба готуватися до важких і тривалих випробувань»
«Поки не варто видавати бажане за дійсне. Ми всі хочемо змін у росії, які б призвели до завершення війни проти України, але я на даний момент не бачу ознак перевороту, або того, що росія вже конає», – коментує Укрінформу керівник Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко.
А от початок кризових тенденцій – і в російському суспільстві і у владній вертикалі – вже є.
«Але це лише початок. Я більше звертав би увагу на взаємини тандему пригожин-кадиров із кадровими військовими та ФСБ. От, де міна сповільненої дії. Публікація в The Times – це як раз злив з кремля, що, мовляв, путін не причому, це патрушев винний, – каже політолог.
Втім, кремль дійсно хоче переговорів, і в першу чергу із Заходом.
«У кремлі вже є розуміння, що вони не можуть виграти цю війну, і її затягування пов’язано з чисельними проблемами. Тож завершити цю війну вони хочуть, але на умовах, які б вони вважали прийнятними. А це не влаштовує українську сторону, тому ситуація щодо потенційних мирних перемовин є тупиковою», – підкреслює пан Фесенко.
Між тим, кремль шантажує ескалацією війни, зокрема через масову мобілізацією. Шантажує замороженням України, і ризиками застосування тактичної ядерної зброї. І все це, вважає експерт, треба сприймати серйозно.
«Зупинити путіна можна лише силою – його військовими поразками», – наголошує Володимир Фесенко. І додає, що у шантажі і публічній сфері москва дійсно програє, але війну вона припиняти не збирається і нам треба готуватися до важких і тривалих випробувань.
«В рф уже готуються до майбутнього транзиту влади. Але путіна не вб’ють, він буде російським Цінь Ши Хуан-ді»
Політолог Ігор Рейтерович каже, що в росії відбулися серйозні внутрішні зміни. Щонайперше в середовищі еліт, які знаходяться або при владі, або довкола. У багатьох змінилося ставлення до війни, яку розпочав путін.
«Якщо раніше якась частина ще сподівалася, що так чи інакше можна буде українське питання «швидко вирішити» й закрити, здобувши хоча б мінімальну перемогу, то на сьогодні є розуміння, що цього не буде. З іншого боку, в рф остаточно викристалізувалася певна група людей, які вважають, що війну треба вести до «переможного кінця». Тим не менш, фактично усі вважають, що росії зараз конче треба перемовини, перемир’я. І через це ми якраз і спостерігаємо подібні заяви/події», – розповідає експерт.
«Нещодавно я краєм вуха послухав інтерв’ю засновника «Яблука» Григорія Явлінського. Звісно, він там ніхто і звуть його ніяк, і рівень його впливу на ті процеси, які відбуваються в рф – нульовий. Але Явлінський все одно зберігає ще певні контакти з владою через осіб з оточення путіна. Так от, він озвучив план із семи кроків щодо вирішення ситуації, яка склалася в Україні. Перші пункти цього плану – про всеохопне перемир’я. Потім – обмін полоненими, запровадження демілітаризованої зони довкола ЗАЕС, допуск міжнародних фахівців і сил, які займатимуться розслідуваннями воєнних злочинів. Що цікаво, Явлінський не сказав, що йдеться саме про злочини з боку росії, тобто мав на увазі про “загалом”. Також в цьому його плані жодної коми не було про повернення Україні територій, які на сьогодні тимчасово окуповані рф. Мені здається, що подібна заява не просто так з’явилася. Вона також про те, що потрібно заморожувати конфлікт».
І десь така ж позиція на сьогодні популярна в російської федерації. Їм ця перерва, яка подається нібито через призму “миротворчості”, треба для наступного стрибка: «Ну і, звісно, вони хочуть зберегти якийсь мінімум тих надбань, які мають станом на зараз, аби можна було внутрішньому користувачу це продати, як якусь перемогу».
Чи патова на сьогодні ситуація для рф? Експерт вважає, що так.
«Який би крок не зробили росіяни, він буде поганим. Вони чудово це розуміють», – каже Ігор Рейтерович.
«москва голосить про захоплення чотирьох українських областей, але ми ж знаємо, що жодну окупанти повністю не контролюють, навіть Луганську, а деякі – лише наполовину чи взагалі йдеться про 10%, – наголошує політолог. – Для “глубінного народа”, перегодованого пропагандою, цього вже недостатньо. І саме через це ми бачимо процеси формування фактично приватних армій».
Приватні армії можна використати, зокрема, для придушення внутрішньої опозиції. Але не тієї, яка ліберальна. Такої в рф уже не залишилося.
«Йдеться про так званих лампасників, оцих різних фашистів. Саме вони кричатимуть, що путін усіх зрадив, що він обіцяв захопити всю Україну, а по факту – обмежився якимись маленькими територіями, контроль над якими виглядає досить сумнівно, – каже пан Рейтерович. – І оточення путіна це розуміє, а тому переважна більшість уже готується до переділу влади».
На думку експерта, оці «транзитні процеси» можуть розпочатися вже наступного року.
«І путін це також розуміє, а тому намагатиметься якось передати владу. Найцікавіше тут – це формат передачі. Тобто, чи це буде символічна передача, при якій путін збереже контроль, чи його реально відсторонять».
Не варто сподіватися, що путіна ліквідують свої ж. Пан Рейтерович вважає, що його не вб’ють, а просто остаточно оформиться якесь «колективне політбюро». Тому що російським елітам путін ще буде потрібен як символ.
«Пригадується аналогія з китайським імператором Цінь Ши Хуан-ді – засновником найкривавішої династії Цінь, який об’єднав розрізнені китайські держави в єдину імперію. Як і путін, він був хворий на всю голову. Так от, коли Цінь Ши Хуан-ді помер, то його оточення ще довго возило його по країні мертвого, видаючи за живого. Чому? Боялися оголосити про його смерть, бо розуміли, що після цього може таке розпочатися… Та й заміни банально не знайшлося.
…Оточення путіна так само його триматиме (чи може людину схожу на нього), а тим часом – будуть колективно управляти. Тож зараз більшість із них думає не про те, як виграти цю війну чи як втекти з України, це для них уже не головне, а вони думають про те, як ділитимуть владу та хто її контролюватиме.
Отже, павуки в банку запущені. Та попри все це нам не варто займатися шапкозакиданням.
«Я ніколи не поділяв тезу, що росія почне розпадатися от-от. Так, це один із можливих сценаріїв. Але ресурсів у ворога ще багато. Тим паче, якщо раніше ще можна було знайти якісь раціональні міркування з приводу того, що росіяни робили, то зараз ця раціональність повністю зникла. Вони перейшли виключно на емоції, що характерно для таких режимів», – розповідає політолог.
На таких емоціях можна триматися достатньо довго. Згадаємо лишень, Гітлера у 1944-45 роках. Усі розуміли, що це кінець, що Третій рейх не має жодного шансу виграти Другу світову війну проти міжнародної коаліції. Але фюрер продовжував нагнітати істерію, кидаючи в бій усі наявні ресурси. Чим усе закінчилося ми знаємо. Але процес гітлерівської агонії розтягнувся на два роки фактично.
«Зараз рф має, на жаль, не менше ресурсів, ніж гітлерівська Німеччина. І ці ресурси вона зможе використовувати ще достатньо довго. Певен, що ЗСУ швидко заганятимуть цю мерзоту під землю, зрештою, останні цифри від Генштабу тішать: ледь не щодня 500- 600-800 убитих окупантів. Я спілкувався з багатьма знайомими фронтовиками, і настрій у них позитивний, однак бачення реалістичне: війна, як мінімум, триватиме до літа-осені 2023-го. Але я б не виключав того, що транзит влади в рф, який, скоріше за все, розпочнеться вже наступного року, внесе певні корективи».
«Щойно федеральні та регіональні органи влади перестануть виконувати розпорядження «центру» – це і буде свідченнями того, що рф «загинається»
«Поразки російської армії в Україні, скорочення їхніх запасів озброєнь, залежність від логістичних ланцюгів постачань з Ірану та Північної Кореї, західні санкції та економічна рецесія поставили рф у надзвичайно складне становище. На цьому тлі, почастішання заяв з москви про готовність до політичного врегулювання свідчить про слабкість їхніх позицій, – переконує політичний експерт Андрій Сеньків.
Найкращим виходом для себе рф бачить замороження ситуації, пауза у бойових діях їм необхідна просто зараз.
«В москві очікують, що енергетичний шантаж Європи та удари по українським об’єктам критичної інфраструктури принесуть плоди. Плюс сподівання, що внаслідок результатів проміжних виборів в США там таки відбудеться певна зміна позиції з підтримки України. Рашисти намагаються втримати статус-кво та якось “дотягнути” бодай якусь військову потенцію до того часу.
Російська дипломатія – це не що інше, як суміш заходів інформаційного впливу та операцій прикриття. Їхній звичний прийом: розпочати переговори, провести розвідувальні заходи та кампанію з дезінформації, використати паузу на свою користь, а потім відкинути напрацювання, посилаючись на різночитання. Звинувачуючи у зриві процесу протилежну сторону, звісно.
«Проте, ці “маневри” росіян наразі відкидають в Києві та інших західних столицях, про що свідчать останні заяви президента Зеленського та Джейка Саллівана зокрема», – додав пан Сеньків.
Стосовно різних нібито “зливів” з Кремля у західні медіа та суперечливих публічних заяв російської еліти, то, переконує спікер, – це більшою мірою дезінформація в умовах обмежених офіційних контактів та каналів обміну інформацією, метою якої є заплутати західних “кремлінологів”.
«Справжніми свідченнями початку розпаду “імперії” будуть явні невиконання федеральними та регіональними органами влади (крім так званої Чеченської Республіки, яка на особливому положенні вже давно) прямих та чітких наказів і розпоряджень “центру”, – переконаний Андрій Сеньків.
Мирослав Ліскович. Київ
