Цей красивий, світлий, усміхнений хлопець добре відомий у Миколаєві. Педагог, активіст, учасник АТО/ООС, кіборг. Як висловився його побратим Ілля Шполянський, мабуть, немає в місті людини, яка б не знала і не обожнювала Сергія Гуссіді.

Під час нинішньої війни з росією був командиром гранатометного взводу 90-го окремого аеромобільного батальйону ім. Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Загинув 16 травня 2022 року від осколкового поранення біля м. Вугледар Донецької області.

А в мирному житті Сергій був улюбленим вчителем, користувався неабиякою повагою у своїх колег. Також він очолював громадську організацію «Асоціація учасників та інвалідів АТО», яка відома не лише тим, що допомагає побратимам, а й своєю активною громадянською позицією, участю в суспільному житті міста.

Після строкової служби в армії Сергій успішно закінчив Миколаївський державний університет імені В. Сухомлинського. Викладав такі предмети як «Захист Вітчизни», «Кульова стрільба», «Рукопашний бій» у цьому ж закладі. Згодом перейшов у школу, де працював вчителем фізичної культури та «Захисту Вітчизни».

Звідти у 2014–му році пішов захищати країну на Донбас, воював у найгарячіших точках, захищав Донецький аеропорт. Після демобілізації знову повернувся на педагогічну роботу у гімназію. Він любив свій предмет, віддавався йому повністю, бо вважав, що кожен юнак повинен вміти захищати свою країну.

Не дивно, що Сергій одним з перших став на захист країни і під час повномасштабного вторгнення росії. На його сторінці у Фейсбуці зберігся один з його останніх постів, датований 25 лютим 2022 року. «Миколаїв, ти столиця КІБОРГІВ, вони вгризлись в бетон і тримали аеропорт до кінця! Ніхто не покинув свій пост! Кіборги витримали, не витримав бетон! Миколаїв – це наш ДАП який ми не здамо нікому!». Його слова стали пророчими. Миколаїв вистояв перед ворогом, хоча сам Сергій вже не зміг насолодитися цим відчуттям.

Ілля Шполянський, теж військовослужбовець ЗСУ і волонтер, згадуючи свого товариша, каже, що той був найкращим в усьому. Він розповідає, що того трагічного дня, 16 травня, якраз передав у підрозділ Сергія волонтерську допомогу – автівку та деяке інше обладнання. Вони трохи поговорили, як виявилось, востаннє… Вже увечері вороже залізяччя не залишило шансів на життя сміливому воїну.

Колега Сергія, методистка Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Анна Череповська, на моє прохання згадати, яким був Сергій, не стримує сліз. «Він був не говірким, а особливо, якщо це стосувалося його участі в АТО. Але іноді все ж розповідав про окремі епізоди захисту Донецького аеропорту. Завжди був готовий прийти на допомогу, ніколи не відмовлявся від участі в будь-яких заходах. В нашому інституті є заняття для вчителів, у тому числі, і на тему домедичної допомоги в умовах сучасних бойових дій. Я запрошувала його проводити заняття і він завжди відгукувався. Показував, як правильно накласти турнікет та виконати інші дії, щоб врятувати постраждалого до приїзду лікарів безпосередньо на полі бою», – розповідає Анна.

Директор гімназії №6 Інна Бродянська пригадує, що Сергій поспішав жити й одночасно міг робити кілька справ. При цьому був надійним та відповідальним.

«Сергій Миколайович любив свою справу і своїх учнів. Організовував для дітей військово-спортивні змагання, при цьому запрошував на них цікавих людей, активістів, військових. Завдяки його ініціативі та власним коштам у школі було створено кабінет «Захист України», – згадує директорка.

Ще одна колега Сергія Анна Куценко теж каже, що його обожнювали в школі, бо з появою Гуссіді життя тут завирувало. «Передивляюся шкільні фото… На одному з них ми готуємось до Дня цивільного захисту, плануємо різні змагання, квести, щоб дітям було цікаво. А ось наш серйозний вчитель перетворюється на байкера та рокера – це ми готуємо привітання для жінок і дівчат. А це Сергій з побратимами, які завжди брали участь у наших заходах, встановлюють на шкільному подвір’ї мотузковий парк», – із сумом розповідає Анна.

Сергій Гуссіді нагороджений орденом «За мужність» III ступеню, орденом «За заслуги перед Миколаївщиною», нагрудними знаками «Знак пошани» та «За оборону Донецького аеропорту».

Поховали воїна у селі Кир’яківка Миколаївського району, звідки він родом. У нього залишився восьмирічний син, кохана жінка та батьки.

Фото з Фейсбук-сторінки Сергія Гуссіді, Іллі Шполянського та з відкритих джерел

Джерело.