У руках ужгородки Наталії Неймет оживає навіть каміння. Народилася вона у родині художників, але у дитинстві жодного хисту до малювання не мала. За фахом Наталія – швачка. Пропрацювала у цій сфері не довго, обрала офісну роботу. І тільки 4 роки тому вона відчула натхнення. Захотілось малювати портрети олівцем на папері. Пізніше обрала більш незвичний для себе матеріал – каміння. Дівчина зображає на них оригінальні 3D малюнки.

Малює дівчина, зазвичай, вночі, коли син спить. Може захопитися і просидіти до ранку. Для неї це свого роду релакс, коли можна повністю віддатися фантазії. Включає спокійну музику і починає творити.

На камінні Наталія найчастіше зображає тварин. Головний акцент робить на очах. Техніку 3D опановувала самотужки: дивилася відеоуроки закордонних майстрів. Камінці майстриня шукає, зазвичай, на берегах річок разом з п’ятирічним сином. Обирають абсолютно різні за розміром та формою. Дівчина любить природність, тому якщо на камені є якась випуклість, чи навпаки – вгнутість – вона не шліфує їх, а залишає такими, якими є і це надає їм родзинки. Художній розпис каміння для Наталії поки просто хобі. І дівчина не надто поспішає перетворювати це у буденну роботу. Пояснює, не хоче втратити запал та вогники у очах.

Джерело: “УжІнформ”

Двадцятьох учасників із семи країн світу згуртував навколо себе Міжнародний мистецький пленер «Кращий художник», що тривав у Вінниці з 5 по 14 червня 2018 року. До участі долучилися й четверо учасниць конкурсу «Срібний мольберт» Євгенія Божко, Людмила Коваль, Олеся Рибченко та Злата Шишман.

Упродовж десяти днів учасники пленеру знайомилися з Вінницею та іншими куточками Поділля, спілкувалися, обмінювалися знаннями, набиралися нового досвіду на цікавих майстер-класах, а потім виплескували свої враження на полотні.

Злата Шишман бере участь у такому масштабному заході вперше, тож ділиться: «Цей пленер-екскурсія організований на найвищому рівні. Такого досвіду в мене досі не було – тут зібрали справді потужний колектив художників. До того ж, я вперше писала пленерні роботи на великих форматах – ми отримали полотна, розміром 60х80. Раніше я остерігалася цього, але новий досвід став для мене кроком уперед».

Працювали художники здебільшого у техніці олійного живопису, жанрово переважали пейзажі. За час пленеру дівчата створили чимало картин, однак найбільш продуктивною виявилася Олеся Рибченко – дівчина написала аж 9 творів. Каже: «Пленер видався дуже насиченим та емоційним, тому деякі мої роботи мають за собою цілу передісторію. Наприклад, картина «Чорний пес» з’явилася під враженнями з села Печери. Панорами там надзвичайно гарні, а на лоні природи ми побачили, як нам здалося, чорного козлика. Та тільки він виявився… собакою. Врешті той пес нас мало не покусав. Це й стало поштовхом до створення роботи. А «Червоні корови» з’явилися завдяки тому, що на наші червоні капелюхи звернула увагу худоба, що паслася неподалік. Ми полишали етюдники з роботами і повтікали. Було весело. Як результат, вийшли дуже емоційні твори та залишилися незабутні враження».

А на Людмилу Коваль неабиякі враження справила саме природа Вінничини. Дівчина розповідає: «В одному з сіл є дуже гарний монастир на горі, а по інший бік річки – Молдова. В один момент серце почало завмирати, від цих пейзажів перехопило подих – приходить гордість за те, що саме у нашій країні є такі фантастичні краєвиди!»

Євгенія Божко зауважує, що надзвичайно цінним у таких заходах є обмін досвідом та спілкування з художниками, що представляють різні мистецькі школи. На згадку про пленер дівчина створила роботу, на якій зобразила колегу Людмилу Коваль у процесі творення міського пейзажу. А ще художниця зізнається, що увесь час порівнювали цей пленер із конкурсом «Срібний мольберт». Женя каже: «Врешті, дійшла висновку, що це геть різні заходи із різними форматами та аудиторією. «Срібний мольберт» як студентський конкурс єдиний у своєму роді й організований він на максимально високому рівні. Пленер «Кращий художник» теж слугує прикладом того, як слід організовувати подібні заходи та залучати до співпраці мистецтвознавців, меценатів та владу».

Учасники отримали відзнаки «Кращий художник», а організатори уже планують презентувати виставку робіт за результатами пленеру.

Джерело: Культурно-мистецька фундація Brovdi Art

        В Ужгородському прес-клубі відбулася презентація проекту «Програма по відновленню миру і діалогу для внутрішньо переміщених жінок «Голос жінки має силу» в Закарпатській області. Йшлося також про нагальні питання, які постають перед переселенцями на 5-ий рік їхнього перебування на Закарпатті.

На Закарпатті проект реалізовуватиме Ужгородський прес-клуб, загальну координацію програми у 7-ми областях України здійснює ГО «Фундація прав людини». Про це розповіла Юлія Панченко, координатор проектів ГО «Фундація прав людини». «У 2018 році ми почали другу фазу проекту, оскільки перша виявилась успішною. Цього року ми охопили більше областей (Харківська, Дніпропетровська, Сумська, Чернівецька, Запорізька, Луганська та Закарпатська).  Мета проекту: побудувати платформу, де могли обмінюватися досвідом, думками, ідеями жінки-активістки з різних регіонів. Не обов’язково мати статус ВПО, ми націлені на розвиток жінок-лідерок в регіонах і громадах. Чоловіки теж можуть долучатися, – коментує Юлія Панченко. – Проект триватиме до листопада 2018 р. і передбачає дві великі складові: правозахист та інформування. В кожному регіоні очікується здійснити адвокаційні кампанії мінімум по 5-ьох справах. Інформаційна складова передбачає тренінгові програми та інші заходи для потенційних блогерів чи тих, хто хоче покращити свої вміння».

У рамках проекту передбачено 4 великі школи- тренінги для учасників з усіх регіонів та інші активності. На Закарпатті проведуть також 10 блог-кав’ярень—практичні зустрічі з медійними персонами, блогерами-практиками та іншими експертами і тренінги з адвокаційних кампаній. Фундація також проводить Національний радіомарафон «Українці» на стильному радіо «Перець ФМ», кожна програма присвячена певні національній меншині, що проживає в Україні.  Планується також випуск альманаху про жінок-переселенок в Україні, їхні історії.

   Анжела Бабкіна, Радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб в Закарпатській області зауважила, що національні проекти стосовно ВПО рідко доходять до Закарпаття, добре, що Фундація прав людини звернула увагу на найзахіднішу область України. «Усіх цікавлять області, де найбільша кількість переселенців. Можливо, на Закарпатті їх не десятки тисяч, але це теж люди, які інтегрувались у місцеве суспільство, – каже Анжела Бабкіна. — Проблем безліч, часто виникають питання з документами, пенсіями, паспортами. Ці питання потребують не тільки консультування, а і залучення фахівців, які при потребі допомагали б і в судах. Тут нам допомагає Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області. Розглядаємо кілька варіантів щодо захисту прав ВПО з тих чи інших питань. Українці, які переселилися зі Сходу втомилися від того, що відбувається протягом такого великого періоду. У когось опустилися руки, хтось боїться. Але ті, хто зголосяться за допомогою і погодяться на публічність зможуть вселити надію іншим. Адвокаційні кампанії, які плануються здійснити у рамках проекту зможуть надихнути людей захищати себе і свої права».

«Основні проблеми переселенців не змінилися, – каже Тетяна Хорошилова, ГО «Закарпаття-Донбас». – Це проблеми постійного житла і працевлаштування. Люди продовжують їхати на Закарпаття, звертаються до нашої організації весь час. Ще одна з актуальних проблем– право голосу ВПО. Місцева влада з нами взаємодіє, радо йде на зустріч, надала звернення до ВР з проханням розглянути законопроект 6240. Але на державному рівні процес гальмується, що свідчить про незацікавленість держави у такій категорії, як переселенці».

За словами Тетяни Хорошилової , більша частина переселенок це жінки, діти. Тому компоненти проекту «Голос жінки має силу» актуальні і за обмежених ресурсів на місцях, дуже доречні.

Наразі на Закарпатті офіційно зареєстровано понад 3600 ВПО, в Ужгороді понад 1500. Анжела Бабкіна зауважує, що реальні цифри у 1,5 рази (5 тис. по області, 2 тис. в Ужгороді). «Постійно йде міграція, хтось поїхав, а потім повернувся. Не прижилися саме з фінансових причин: житло подорожчало, комунальні послуги подорожчали. Це найперший стимул, який повертає людей на окуповані території», — додає Анжела Бабкіна. За її словами ВПО вже адаптувались до місцевих реалій: чоловіки їдуть на заробітки, жінки залишаються з дітьми на Закарпатті.

У 2015 році Фундація прав людини прийняла рішення про впровадження національної програми по соціально-економічний захист внутрішньо переміщених жінок (ВПЖ). У цьому контексті організація розпочала нову фазу успішно реалізованого проекту для внутрішньо переміщених жінок, яке покликане залучити жіночі голоси в процес миротворчості та безпеки.