Ситуація щодо COVID-19 на Закарпатті станом на 9:00 15 вересня:

➡ за минулу добу у 49 осіб підтверджено коронавірус методом ПЛР

✔ 60790 закарпатців, у яких було підтверджено коронавірус методом ПЛР, одужали

➡ загалом з початку пандемії у 62912 закарпатців встановлено діагноз COVID-19, із яких – 3603 медики та 3172 дітей

➡ 1617 людей померли, за минулу добу 1, із підтвердженим діагнозом COVID-19 методом ПЛР

➡ Станом на ранок 15 вересня в області проведено 351420 досліджень COVID-19 методом ПЛР, 540 за добу

➡ у 9 закладах охорони здоров’я Закарпатської області госпіталізують хворих на COVID-19

➡ Загалом у цих лікарнях виділено 940 ліжок для хворих на COVID-19

➡ Відсоток ліжок забезпечених киснем – 100 %

➡ Відсоток завантаженості ліжок у закладах охорони здоров’я, визначених для госпіталізації пацієнтів з підозрілим/підтвердженим випадком COVID-19, – 11 %

Підтверджено методом ПЛР коронавірус у закарпатців:

● м.Ужгород – 7 осіб за добу. Всього – 12138 осіб

● м.Мукачево – 6 осіб за добу. Всього – 4036 осіб

● Великоберезнянщина – 1 особа за добу. Всього – 2065 осіб

● Берегівщина – 0 осіб за добу. Всього – 3997 осіб

● Виноградівщина – 0 осіб за добу. Всього – 5178 осіб

● Воловеччина – 0 осіб за добу. Всього – 981 особа

● Іршавщина – 4 особи за добу. Всього – 3178 осіб

● Міжгірщина – 0 осіб за добу. Всього – 1937 осіб

● Мукачівщина – 7 осіб за добу. Всього – 2929 осіб

● Перечинщина – 0 осіб за добу. Всього – 2852 особи

● Свалявщина – 2 особи за добу. Всього – 2549 осіб

● Рахівщина – 0 осіб за добу. Всього – 4320 осіб

● Тячівщина – 7 осіб за добу. Всього – 6690 особи

● Ужгородщина – 8 осіб за добу. Всього – 6627 осіб

● Хустщина – 7 осіб за добу. Всього – 3435 осіб

Джерело.

Працівники відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ГУ ДМС в Закарпатській області перевірили інформацію патрульної поліції про трьох іноземок, які 13 вересня в Ужгороді стали учасницями конфлікту з таксистом. Жінки відмовилися заплатити за проїзд.

З’ясувалося, що усі вони є громадянками Нігерії. Двоє з них мають дійсні посвідки на тимчасове проживання у зв’язку з навчанням. А от у третьої іноземки відповідна посвідка скасована. За проживання без дозвільни документів на мігрантку накладено штраф 3400 гривень. Також міграційною службою Закарпаття прийнято рішення про її примусове повернення до країни походження.

ГУ ДМС в Закарпатській області

Сьогодні вночі у с. Малий Березний Ужгородського району загорівся будинок на дві сім’ї🔥. Пожежу в помешканні, власник якого в цей момент спав на веранді, помітила господарка іншої половини будинку. Її чоловік до приїзду пожежних підрозділів за допомогою підручних засобів не допускав поширення полум’я на їхню оселю. Рятувальникам🚒👨‍🚒 знадобилося більше години, аби повністю ліквідувати пожежу. Вогонь знищив покрівлю й перекриття на площі 40 кв.м.

Джерело.

14 вересня православна церква святкує початок індикту – нового церковного року. Церковний рік – це коло богослужінь (дванадесятих свят), яке починається з Різдва Богородиці, а завершується Успінням Богородиці.

Слово “індикт” з’явилося за три роки до Різдва Христового, перекладається як “межа”. Індиктом імператори називали час сплати щорічного податку на армію. Найкращий момент для цього був вересень – час завершення збору врожаю та початку нових польових робіт.

Церковний індикт корінням сягає у календар єврейських свят. Євреї і зараз святкують новий рік саме у вересні, дякують за минулий рік та просять у Бога милості на наступний.

Церковний індикт встановлений ще у часи Першого Вселенського собору (3 століття). За старим стилем його святкували 1 вересня, за новим – 14 вересня.

Церковний індикт наші предки святкували весело і з радістю. У церквах звершували богослужіння на великій площі з особливим чином “літопроведення”. Віряни дякували Богові за минулий рік, врожай та добробут, а також просили Божого благословення на наступний рік. До 17 століття саме вересень був початком Нового року.

За наказом Петра Першого святкування державного Нового року на Русі було перенесене на січень. Але церковне новоліття залишилося незмінним і зараз припадає на вересень.

На церковне новоліття у церквах дякують Богові за минулий рік та просять благословення на рік наступний. У молитвах цього дня звучать слова: “Благослови новий рік, збережи у мирі землю нашу та людей твоїх”.

Джерело.

19 вересня  о  15:00 у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка (пр.Свободи, 16) відбудеться презентація книги Миколи Шанти „Паннонське чудовисько”. Модеруватиме зустріч перекладач роману, письменник Андрій Любка.

У романі Миколи Шанти, представника найдавнішої української діаспори – бачванських русинів, що живуть на теренах колишньої Юґославії, подано панорамну картину життя цієї спільноти в бурхливому ХХ столітті; через призму русинської громади читач має змогу побачити історичне тло воєн на Балканах та поставити перед собою віковічні питання про людську гідність і мораль, про долю особистості, яка не з власної волі опинилася поміж двох вогнів ворогуючих націоналізмів.

Що буде, коли хорватське військо почне здаватися? Хорвати не довіряють мені, бо я не хорват, а сербам я, знову ж таки, буду підозрілим, бо я не серб. Ех, така вже доля в русина. Ніде ти не в своєму домі, ніхто не вважає тебе своїм. Завжди в тобі бачать якогось шпигуна, зрадника, ворога. І одні, і другі. Для чого ж переселилися ті наші нещасні пращури у цей балканський котел? Те, від чого втікає одне покоління, все одно наздоганяє наступні покоління. Рости там, де тебе посіяли – і хай діється воля Божа.

І одним, і другим заважав богобоязкий і працьовитий русин, який утікає від військової форми, як диявол від хреста. А тепер русинів поділили зяті, бо якщо в одній русинській сім’ї зять є сербом, то сім’я за сербів, а якщо хорват – за хорватів.

Про автора.

Микола Шанта (нар.1959 р.) – один із найвідоміших письменників мікронароду бачванські руснаки (паннонські русини), найдавнішої української діаспори, що живе на півночі Сербії, в регіоні Воєводина. Пише поезію, прозу, есеї, драми русинською й сербською мовами. Володар кількох літературних премій у Сербії й країнах колишньої Юґославії.

Книги віршів: Водена игла (Водяна голка), 1985; Заяци (Зайці), 1985; Ослухованя (Прослуховування),1989; Варґоч (Коса) 2004; Откривање света (Відкриття світу), 2005;

Драми : Фонтана (Фонтан), 2007; Сан о Лавову (Сон про Львів), 2008;

Романи: Папуча страцена у Львове (Капці, загублені у Львові) 2011; Панонска неман (Паннонське чудовисько), 2017;

Есеї: Шантовки, 2016.

Був одним із засновників християнського часопису Звона (Дзвони) русинською й українською мовами; член редакції літературного часоспису Траг (Слід) у Вербасі, відповідальний редактор видавництва національної меншини Руске слово (Русинське слово) у Новому Саді; член Спілки письменників Воєводини.

15 вересня  о  17:00 у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка (пр.Свободи, 16) відбудеться перегляд фільму „Володар мух” за романом  Вільяма Ґолдінґа

Вільям Ґолдінґ — англійський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури. Всесвітню славу він здобув як автор роману «Володар Мух» — справжнього шедевра світової літератури. Це роман-притча, роман-символ, роман-антиутопія… Мабуть, найжорстокіша. Внаслідок авіакатастрофи кілька дітей потрапляють на безлюдний острів, дуже схожий на райський куточок. Безмежний океан, тропічні пальми, кришталеве джерело, таємнича печера… Тут є все, крім дорослих. У маленькій громаді відразу визначаються два лідери. Починається боротьба за владу. І надто скоро діти забувають не тільки про дружбу й порядність, а навіть про людську подобу… Межа, яка відділяє людину від тварини, дуже тонка. І боятися треба не того звіра, що десь зовні. Набагато страшніший той, що всередині в кожного…