У Здолбунові попрощалися із захисником Мар’яном Пушкарем (Маріо). Йому назавжди залишиться 29 років. Офіцер загинув 3 січня 2023 року під час оборони села Кліщіївка Донецької області.
Старший лейтенант був учасником бойових дій на сході України, отримав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудний знак «За зразкову службу», пам’ятну медаль «30-та окрема механізована бригада ім. Князя Острозького».
Тож коли розпочалася повномасштабна війна, став на захист України: спочатку в територіальній обороні, а вже згодом у лавах ЗСУ. У середині вересня був поранений, проте після лікування повернувся на позиції.
Про Мар’яна розповідають, що він обожнював вивчати щось нове. Побратими згадують його як чудового командира, який передусім турбувався про них.
«Мар’ян завжди хотів робити більше, аніж робив. Він вирішив піти та попередити наших хлопців особисто. Все сталося миттєво», – згадують його побратими.
Мар’ян народився на Львівщині, а згодом сім’я переселилася на Здолбунівщину у село Новомильськ. Бабуся не раз розповідала онукам, як разом із чоловіком пройшла заслання до Сибіру за зв’язок з УПА. Тому патріотизм та боротьба для хлопця завжди уособлювалися з найближчими в оточенні людьми.
Спогад про Мар’яна оприлюднив у соцмережах і родич загиблого офіцера – ексголова Рівненської облради Сергій Кондрачук, який також нині захищає Україну.
«Від осколкового, під час пересування між позиціями, неподалік Бахмута. Був уже не в тридцятці, де служив в АТО, а командиром мотопіхотної роти у складі 24-ої ОМБР. Був поранений кілька місяців тому, але повернувся до своїх», – написав Кондрачук про загибель брата дружини. Він також поділився згадкою, як у 2015 році Мар’ян потрапив у списки тих, хто підлягає призову по мобілізації. «На моє повідомлення про повістку Мар’ян навіть і не думав косити. Треба, значить треба», – зазначив родич.
Спочатку була Львівська академія сухопутних військ, після якої швагра призначили в Новоградську «тридцятку». Звідти одразу – в Донецьку область. Про справжнє місцеперебування Мар’яна знало лише декілька людей: Кондрачук, кілька друзів, кохана дівчина. «Для чого, щоб рідні хвилювались?» – вважав Мар’ян. Для усіх, в тому числі його мами та сестри – юнак був на роботі, а додому не приїжджав, бо працював майже без вихідних.
А ще Сергій Кондрачук згадав, як приїхав тоді до Мар’яна у селище Луганське – це менш ніж за 10 кілометрів від Дебальцевого. «Мар’ян за останні місяці, здається, сильно не змінився…Наблизившись до нас, він дістав з рукава… кошеня, яке нам представив як Монку. Монка – це «міна осколкова навідна». І тепер вона, за його проханням, житиме у нас вдома», – написав тоді Сергій Кондрачук.
У Здолбунівській міській раді розповідають, що з Мар’яном прощалися сотні земляків. Вони згадували, що змалку хлопець був прислужником у місцевому храмі. Навчався у Новомильській школі, де його пам’ятають щирим та справедливим. У закладі бережуть прапор з автографами і побажаннями побратимів, який Маріо (як називали молодого чоловіка) подарував школі у 2017-му.
Мар’ян завжди підтримував маму та сестру, дуже любив племінників та хрещеницю, з якими намагався проводити багато часу. Діти його також обожнювали. Мав дуже багато друзів та знайомих, які називали його «душею компанії». Тепер їх компанії не вистачатиме її душі…
