У Рівному встановили новий рекорд України в категорії “Кулінарне мистецтво”. Рівняни спекли найбільший торт-медовик в країні. Довжину виробу зафіксували спеціалісти з Національного реєстру рекордів. Про це повідомила керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова у Facebook.  Ось так місто Рівне привітало усю Україну з Медовим Спасом. Цей солодкий, сонячний, бурштиновий медовик завдовжки 22,54 метри визнаний рекордом України в категорії “Кулінарне мистецтво”, – повідомила Лана Вєтрова. За словами ініціаторки рекорду, рівнянки Любові Романюк, торт важить більше як півтонни. “148 кілограм борошна, 553 яйця, 27,85 кілограм масла, 48 кілограм меду, 80 кілограм цукру, 138 кілограм сметани, 0,3 кілограма ваніліну, 1,6 кілограм соди, 800 “бджілок”, столи, тарілки, скатертини, дошка, транспорт… Десь прочитала про те, що торт був схожий на купу піску. Дай вам Боже, кожному мати таку купу! Зі святом!”, – написала Любов Романюк у Facebook.

Його не любила радянська влада: бунтівний характер, наявність родичів за кордоном, «буржуазно неправильні» картини. Через це йому була зачинена дорога у Спілку, не було можливості організовувати власні виставки, його творчість ніхто «не помічав». Попри це,  Ференц Семан творив. У результаті, увійшов у історію українського мистецтва як унікальний живописець, майстер натюрморту й психологічного портрету, яскравий представник андеграунду 60-х років.

Життя художника було яскравим і різноманітним. Спробуємо відобразити його нестандартно… у вигляді цифр.

• Ференц Семан мав ТРИ імені. У радянському паспорті він був записаний як Федір, у житті його звали Ференцом (мав угорське коріння), а у творчих колах до митця інакше й не зверталися, як Ейчі (Ічи, Ечі, Osci). З угорської мови це означає «молодший», адже Семан був третьою дитиною в родині. Так і підписував роботи – без прізвища. Чому? Бо у 60-ті вважали, що якщо прізвище закінчується на «–ман», то це єврей. А в ті часи до представників цієї нації ставилися негативно, і шанси «пробитися» кудись у мистецьких колах із таким прізвищем дорівнювали нулю.
• П’ЯТЬ років Ференц Семан навчався в Ужгородському училищі декоративно-прикладного училища (1953 – 1958) у таких видатних художників, як Федір Манайло та Антон Шепа. Брав уроки і в Адальберта Ерделі – на прохання батька Ференца, який познайомився з корифеєм у Франції. Від Майстра молодий митець навчився манерам, поведінці, відношенню до мистецтва.
• Цілих ДВАДЦЯТЬ П’ЯТЬ років Ференц Семан дружив з культовим режисером Сергієм Параджановим. Знайомство, що цікаво, було випадковим. Режисер, який приїхав на Закарпаття на зйомки стрічки «Тіні забутих предків», якось прогулювався в Ужгороді вулицею Горького (нинішня площа Ґренджі-Донського). Випадково заглянув у вікно одного з будинків (штори були відхилені) й побачив гарні картини та старовинні меблі. Це була квартира Семана. В цей момент його мати якраз демонструвала гостям картини. Параджанов зайшов до оселі та рішуче заявив, що хоче познайомитися з автором робіт. І чекав там Ференца дві години. Так і познайомилися, а потім дружили до самої смерті.

• У буремний 1956-й рік, коли в Будапешті палала революція, рідний брат та сестра Семана тікають до Угорщини, а потім до США. Пізніше до Австрії подалися двоюрідні брати та сестри Ференца. Це дуже ускладнило подальшу творчу долю художника – через наявність родичів за кордоном його вважали «неблагодійним» і закрили шлях до мистецьких вишів та Спілки художників.
• У 1958-му році батько Ф. Семана написав особистого листа тодішньому секретарю ЦК КПРС Микиті Хрущову. Завдяки цьому молодий художник успішно склав іспити в Академію мистецтв у Таллінні. Але через наявність родичів за кордоном його все ж таки… не зарахували у внз. Натомість запропонували бути «вільним слухачем»: тобто, можна слухати лекції, але диплому він не отримає. Тим не менше, цей виш дав хорошу підготовку митцеві у техніці графіки.
• Всього ДВА дні тривала перша персональна виставка Ференца Семана, яка була відкрита 27 березня 1968 року в Закарпатській спілці письменників. На третій день її спішно демонтували, незважаючи на велику популярність. За цей час виставка встигла стати резонансною подією у найширших мистецьких колах Закарпаття.

• Наступну персональну експозицію в Ужгороді Ференцу Семану дозволили організувати аж через ДВАДЦЯТЬ ДВА роки. Пройшла вона у Закарпатському художньому музеї.
• Художник ДВА рази пішки обійшов усе Закарпаття. Брав із собою лише шмат сала, папір та олівець. Йшов переважно горами, ночував на полонині.
• Хоча картини Ференца Семана користувалися попитом, художник ніколи не жив багато. У його трудовій книжці зазначені всього ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ років стажу. Зокрема, зустрічаються такі записи: «посада двірника з виконанням обов’язків сторожа» (1983), «прийнятий на посаду робітника по ремонту циганської школи» (1992). Як наслідок – перша пенсія при незалежній Україні у митця була в розмірі всього ВІСІМ гривень.
• Ічи ШІСТЬ разів отримував виклик для поїздки у США, причому ще в часи Радянського Союзу. Але не скористався цією можливістю, поїхав за океан лише як гість у 1988-му році. Був у Штатах місяць. Кажуть, що йому там не сподобалося. У листі до одного свого друга він так і написав: «Привіт із капіталізму, тут нудно без проблем». До речі, син Ференца Семана Цезар і досі проживає в США.

• Цілих ЧОТИРНАДЦЯТЬ годин Ф. Семан простояв у черзі у Пушкінському музеї в Москві, щоб побачити славнозвісну «Мону Лізу». Це було в 1974-му році. Художник, попри скромні прибутки, постійно відкладав кошти для поїздок на різноманітні виставки. Так, він більше 100 РАЗІВ їздив до Москви, а також побував у Петербурзі, Ризі, Тбілісі, Єревані.
• У творчості Семана більше ДВОХ СОТЕНЬ автопортретів. Ференц любив зображати себе на картинах у різних образах. Так, у митця є автопортрети «з квіткою», «в угорському костюмі», «гуцульський», «з порожніми очима», «нічним горщиком», «у вигляді єгипетської мумії», «оголений», «з собакою», «з чорним баранчиком», «в труні» та багато інших. За часів Радянського Союзу автопортрети вважали «дурним тоном».
• Від ДВАДЦЯТИ до П’ЯТДЕСЯТИ рублів за часів СРСР коштували роботи Ференца Семана, саме за такі суми полотна скуповував перший колекціонер художника. 1992-го року ледь не «на вагу» скупив картини Ічи галерист із Мюнхена Зігфрід Вайнцирль, який на сьогодні має більше 60 робіт Семана. Загалом, роботи Ічи зберігаються у приватних колекціях в Україні, Росії, Естонії, Вірменії, Словаччині, Чехії, Угорщині, Німеччині, Ізраїлі, США та Канаді.
• СІМ-ВІСІМ чашок кави та ДВІ пачки цигарок без фільтру – таким був звичайний «раціон» художника в радянські часи.

• Усі роботи Семана виконані в ОДНОМУ екземплярі. Художник не робив авторських копій і взагалі не визнавав такий підхід до мистецтва.

Належне визнання Ференц Семан отримав лише за часів Незалежності України та падіння «залізної» завіси. У 1991 році став лауреатом Міжнародної премії імені Шимона Голлоші. Помер і похований Ференц Семан в рідному Ужгороді в 2004-му році.

Текст: Денис ФАЗЕКАШ

Фото: з відкритих джерел та приватного фотоархівку Ю. Небесника

© Культурно-мистецька фундація Brovdi Ar

17-го серпня 2018 року у виставковій галереї “Імпасто” у Виноградові відбудеться відкриття художньої виставки “Графіка”. Сюди будуть включені роботи шести художниць. Початок запланований на 16-00 годину.

У селі Кваси на Рахівщині відбувся I Міжнародний фестиваль-ярмарок «Барви Карпатського ліжника». На свято прибули делегації з Румунії та Прикарпаття, румунські та угорські дипломати, представники Союзу українців Румунії, гуцульських товариств, пише ZIK. Захід носив не лише розважальний, але і просвітницький та етнографічний характер – у його програмі, окрім ярмарку та масових гулянь, пройшли майстер-класи та круглий стіл «Карпатський ліжник: традиції і сучасність». Розпочався фестиваль із велелюдної ходи центром села до головної сцени свята. Кілька сотень учасників і гостей у супроводі музик, трембітарів і кінної групи закликали всіх бажаючих долучитися до колоритного дійства. Ліжник, а по-іншому гуцульська ковдра, – це винахід гуцулів та унікальне гуцульське мистецтво. Він нагадує гуцульський характер – теплий, гарний і трохи «кусається».  Подивитися, а за бажання і придбати на фестивалі було що. Майстри представили гостям свята унікальні візерунки ліжників, а ще ковдри,  подушки, картини, верхній одяг, прикраси, взуття із вовни. Кілька  імпровізованих виставкових майданчиків організували ліжникарі з Рахівщини та сусідніх районів Івано-Франківщини.

«Я займаюся цією справою вже 40 років, – розповіла майстриня-ліжникарка з с. Яворів Косівського району Ганна Копельчук. – Мене ліжникарству вчила мама, а я вже передала секрети цього мистецтва двом своїм донькам і онукам. Виготовляємо ковдри, доріжки, ліжники. До речі, вовна ваша, Закарпатська».

Привезли майстри не лише свої вироби, але й обладнання – старовинні станки, які подекуди слугують своїм господарям понад 60 років. Загалом для виготовлення двоспального ліжника потрібно близько тижня. Орнаменти автори або відтворюють зі старовинних ескізів, або вигадують самі.

«Це родинне ремесло, яке передаємо з покоління у покоління. Це і основний  вид заробітку. З проданих речей живемо, будуємо, навчаємо дітей…», – додає гостя фестивалю з Прикарпаття Ганна Шрайбер.

Представлені експозиції викликали неабияку цікавість у присутніх, а сам ліжник став окрасою в оздобленні фестивальних локацій.

Протягом гулянь глядачів радували виступами фольклорних колективів з Рахівщини, Косівщини та повіту Марамуреш (Румунія). Наприкінці свята естафету проведення наступного фестивалю шляхом жеребкування передадуть іншому гуцульському краю.

Таким чином, Закарпаття у своєму календарі отримало ще один унікальний фестиваль, покликаний відроджувати і популяризувати традиції багатонаціонального краю, які так приваблюють туристів.

Популярний іспанський співак Енріке Іглесіас дасть концерт у Києві вже у вересні цього року. Про це співак повідомив на своїй сторінці в Twitter. Концерт Енріке Іглесіаса запланований на 30 вересня цього року на НСК “Олімпійський” в Києві. Артист зазначив, що продаж квитків розпочнеться у понеділок, 20 серпня. Зауважимо, що останній концерт в Україні Енріке Іглесіас пройшов у київському Палаці спорту у листопаді 2007 року.