Окрім мільярдів інвестицій російський автократ захищає венесуельського друга-диктатора від його власного народу і США. Падіння режиму Мадуро у Венесуелі стане страшним сигналом для Путіна Одного ранку у вересні 2009 року зграя могутніх чиновників Кремля вишикувалася у резиденції Дмитра Медведєва, який на той час був президентом Росії. Вони зустрічали шановного гостя – президента Венесуели Уго Чавеса. «Я сумував за тобою», – фамільярно сказав Медведєв венесуельському диктатору. «Ти друг і товариш для мене, Дмитре!» – відповів Чавес, передавши російському президенту вітання від «спільних друзів»: Муаммара Каддафі і Башара Асада. «Росія знову супердержава. А Венесуела – ядро влади у Латинській Америці», – продовжив він. З тієї зустрічі багато чого змінилося. Каддафі був убитий, а Асад уцілів лише завдяки армії Росії. Наступник Чавеса – Ніколас Мадуро – висить на волосинці, пише The Economist. Протести охопили вулиці Каракаса. Країни Латинської Америки і США визнали легітимним урядом Венесуели опозицію. Європа теж проявляє симпатію до ворогів режиму. Але Росія вважає своїм критичним інтересом виживання Мадуро. За словами Олександра Габуєва з «Центру Карнегі», який у 2009 році був журналістом і висвітлював візит Чавеса у Москву, вважає, що та зустріч з Медведєвим була переломним моментом. До того Росія розглядала Венесуелу не більше ніж як збагачений за рахунок нафти ринок для збуту своєї зброї. Антиамериканська риторика Чавеса була лише приємним бонусом. Але в 2008 році, коли Медведєв і Володимир Путін помінялися місцями у Кремлі, ситуація почала змінюватися. Глобальна фінансова криза і обвал цін на нафту боляче вдарили по Росії. Тим часом, російське військове вторгнення в Грузію того ж року стало причиною спалаху конфлікту із Заходом.На зустрічі Чавес оголосив, що Венесуела визнає незалежність Південної Осетії і Абхазії, які російські війська анексували і відірвали від Грузії. Прихильність венесуельського автократа стала заслугою грубої дипломатії Ігоря Сєчіна, близького друга Путіна, який контролює компанію «Роснефть». Сєчін налагодив російські відносини з Венесуелою, Нікарагуа і Кубою. В результаті Манагуа теж визнала «незалежність» окупованих Москвою грузинських територій. Але венесуельска підтримка мала ціну. Кремль дав Каракасу позику в розмірі 2,2 мільярдів доларів на купівлю російської зброї. Крім того, був створений консорціум з п’яти найбільших енергетичних фірм для інвестування у венесуельскі нафтові родовища. Чотири з них тихо вийшли з консорціуму, лишивши південноамериканську країну лише компанії «Роснефть». З 2006 року Росія позичила Венесуелі 17 мільярдів доларів. Частина цього боргу була реструктуризована. Але Каракас досі винен Москві 6 мільярдів доларів. Половина цієї суми належить компанії «Роснефть». Але нафтовий гігант замість того, щоб переглянути свої ставки продовжив вливати гроші у Венесуелу після смерті Уго Чавеса. Мадуро продемонстрував Кремлю свою прихильність, визнавши російську окупацію Криму і видавши «Роснефть» більше ліцензій. Сєчін відкидав усі занепокоєння, які висловлювати члени російського уряду. Він наполягав, що Росії потрібно підтримувати Венесуелу як свою маріонетку під боком США. Мовляв, Україна і Грузія таким же чином стали «поплічниками» США у так званій «російській сфері впливу». Ця позиція була підтверджена після візиту Мадуро в Москву у грудні 2018 року, коли тиск на нього всередині Венесуели почав посилюватися. Через кілька днів після цієї поїздки Москва відправила два стратегічних бомбардувальника Ту-160 у Каракас. Держсекретар США Майк Помпео засудив це «авіашоу» і назвав його демонстрацією того, як «два корумповані уряди розбазарюють державні кошти і придушують свободу». Однак, Сєчін керувався не лише геополітикою. «Роснефть» не просто таємно отримала право власності над деякими венесуельськими нафтовими проектами, а й стала посередником між Венесуелою і світовими ринками у продажі нафти. Про це повідомляли журналісти Reuters. Більша частина цієї венесуельської нафти опинялася на переробних заводах в США (попри санкції проти Росії). Тому що її продавали через посередників, зокрема трейдигові компанії. Як сказав Габуєв, «одна людина і одна фірма з доступом до Путіна приватизувала російську зовнішню політику і державні ресурси». Безумовно, розмивання ліній між приватними і державними інтересами стало видатною рисою режиму Путіна. Російський експерт з питань Латинської Америки Тетяна Ворожейкіна стверджує, що демонтаж інститутів і приватизація державної влади – це те, що об’єднує Росію і Венесуелу. І такій ситуації будь-яка дестабілізація надзвичайно небезпечна», – сказала вона. Це допомагає зрозуміти, чому Росія діє проти революції, яка добивається відставки Мадуро. «Ми бачимо, як натовп обирає нового голову держави на площі всупереч конституції», – написав Медведєв на Twitter. У відповідь користувачі писали йому: «Ти ідіот, навіщо ти дав Мадуро 17 мільярдів у борг?» і «Ти наступний». Державна пропаганда Росії змальовує протести у Венесуелі так само, як революцію в Україні в 2014 році, виставляючи її в якості зловісного втручання США і застерігаючи від повторення чогось подібного у самій РФ. Росіяни не дуже налаштовані на початок революції. Але, як каже Ворожейкіна, Венесуела служить доказом того, що яким би деморалізованим опозиційний рух не здавався в конкретний момент, він може швидко консолідуватися. Російський опозиціонер Олексій Навальний підтримав протести у Каракасі. Він критикує корумпованість Кремля і марне витрачання грошей у Венесуелі, які потрібні системам освіти і охорони здоров’я в самі1й Росії. Читайте також Революція у Венесуелі: що відомо про тимчасового президента країни Гуайдо Путін, який вже вчетверте обіймає посаду президента, розглядає Венесуелу як вірогідний прецедент. Такої ж думки і російські спецслужби, і опозиційні політики. Тому автократу потрібно продемонструвати силу обом цим таборам. Протистояння проти повалення авторитарних режимів стало ідеєю фікс для Путіна з часів насильницької смерті Каддафі у Лівії. Ходять чутки, що цей епізод дуже впливу на російського автократа. Якщо Венесуелу охопить вогонь, Росія завжди може звинуватити США у знищенні її інвестицій. Але якщо режим Мадуро, покинутий армією і ненависний для народу, нарешті впаде, у Путіна буде більше причин нервувати, ніж втрачені гроші.
Джерело: https://www.unian.ua/world/10434378-the-economist-u-venesueli-putin-boretsya-za-vlasne-maybutnye.html
