Війна застала Ольгу та її сина Павла на Луганщині, у рідному місті Золоте. Вони саме збиралися до Харкова. Ще наприкінці листопада хлопчику зробили операцію в харківському Інституті патології хребта та суглобів ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України. За кілька місяців необхідно було зняти спеціальний апарат, встановлений на стегні. Проте активні військові дії унеможливили поїздку у Харків та й саме лікування. Евакуювалися також лікарі.
«У жодному з міст, які ми розглядали після Харкова, не було належних умов для того, щоб прооперувати дитину. Хоча основну операцію ми проводили ще у листопаді, необхідно було зняти апарат зовнішньої фіксації із стегна та закріпити ногу, – розповідає Геннадій Кикош, дитячий ортопед-травматолог вищої категорії, старший науковий співробітник Інституту, саме він оперував хлопчика у Харкові. – Єдиним виходом став Ужгород. Хоч і далеко, але тут, у госпіталі Prevention, були необхідні умови та віддаленість від військових дій. Адже пацієнти були у такому ж моральному стані, які і всі у зоні бойових дій».
Добиралася жінка із сином, якому було складно пересуватися, спочатку автівкою до Дніпра, потім сіли на поїзд до Львова, за певний час доїхали до Ужгорода.
«Приїхали у вівторок, 5 квітня, добре нас прийняли, хороші умови, дякуємо всім! Родичі та знайомі в іншому місті, у Золотому на Луганщині, зараз йдуть сильні обстріли. Тут побудемо, місяць-півтора на милицях, далі – не знаємо», – каже Ольга.
12-річний Павло після операції у хорошому настрої. Каже, було трохи страшно, але зараз все добре. «Лікарі дуже добрі, ставляться дуже хорошо», – посміхається хлопчик на білосніжній подушці, демонструючи прооперовану ногу. Його травма має довгу історію: впав, зламав стегно, довгий час перебував на скелетній витяжці. Спочатку оперували в Лисичанську, але невдало. Стегно не зрослося, почалося запалення. Виникли вторинні деформації стегна та укорочення ніг. Так сім’я опинилася у спеціалізованому Інституті у Харкові, де завдяки успішній роботі лікарської команди Геннадія Кикоша отримали позитивний результат.
Війна – і пацієнт опинився за тисячі кілометрів – в Ужгороді.
«Дякувати Богу, ніжка рівна, різниці у довжині практично немає. Тепер необхідне консервативне лікування, реабілітація», – коментує Геннадій Кикош. Він розповідає, що шукав відповідні медичні закладі і в Полтаві, і в Чернівцях, і на Кіровоградщині. Але саме з цієї спеціальності умов для лікування не було. «Дякую керівництву госпіталю, вони пішли мені на зустріч і матері хлопчика теж. Цю операцію та все лікування зроблено безкоштовно», – додає лікар.
Геннадій Кикош на Закарпатті майже два тижні. Сюди кілька днів тому переїхав і його колега – лікар ортопед-травматолог Євген Вінніков. Розповідає, що його будинку вже немає: «Так, як у багатьох. Як тільки я дізнався, що Геннадій Вікторович переїхав в Ужгород, ми зконтактували, оскільки тримали зв’язок з першого дня війни. Я відправив на поїзді свою сім’ю до Кропивницького. А я вже після цього доїхав сюди».
До Ужгорода евакуювалося чимало лікарів з Харкова та Києва, всі гуртом почали працювати. «Я проводжу прийоми також у поліклініці Prevention, приходять багато пацієнтів з Ужгорода та ті, що переїхали з інших міст. Нещодавно були з 8-ми місячною дитиною з Чернігова. Записуються закарпатські пацієнти, які приїжджали до нас в Інститут в Харків, а тепер дізналися, що я переїхав сюди», – розповідає Геннадій Кикош, лікар з 18-річним досвідом. – Я займаюся патологією стопи, чому учився у різних кініках закордоном, а також вродженою патологією нижніх кінцівок і неврологічними захворюваннями: ДЦП і тд., сфера достатньо велика».
Харківські фахівці зауважують: в Ужгороді працюють хороші спеціалісти, але розвивати напрямок ортопедії можна ще потужніше. Тому активно допомагатимуть з цим та лікуватимуть маленьких пацієнтів з усієї України.
