«Царство Небесне подібне до зерна гірчиці,
що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі.
Воно, щоправда, найменше з усіх зерен;
але як виросте, стає найбільшим з усієї городини…»
Мт. 13,31-32
ВОЗЛЮБЛЕНІ В ХРИСТІ ГОСПОДІ ДУХОВНІ ОТЦІ,
БРАТИ ТА СЕСТРИ В МОНАШЕСТВІ ТА ВСІ НАШІ ДОРОГІ ВІРНИКИ!
Дозвольте звернутись до Вас із цим пастирським посланням з нагоди року великих Ювілеїв нашої Мукачівської церкви, а саме 375-ю річницею підписання Ужгородської Унії – 24 квітня 1646 року, 250-ю річницею канонічного заснування нашої Єпархії Папою Климентом XIV – 14 вересня 1771 року, а також 20-ю річницею проголошення блаженним нашого єпископа мученика Теодора Ромжі – 27 червня 2001 року у Львові. До цих вагомих подій життя нашої Єпархії з радістю додаємо наступні: 100-річчя від дня народження наших єпископів Івана Маргітича (4 лютого 1921) та Івана Семедія (27 червня 1921), 100-річчя від початку служіння Сестер Василіянок на теренах Срібної землі та 100-річчя Реформи чоловічої родини отців та братів ЧСВВ. Ці події наповнюють нас радістю та заохочують до прослави Господа Бога. Для того, щоб краще зрозуміти велич та красу цих знакових для нас подій, хочу поділитись з Вами незабутніми словами та думками Римських Архієреїв звернених до кожного з нас.
15 грудня 2019 року, в базиліці святого Апостола Петра, Папа Франциск звернувся до паломників нашої єпархії, очолюваних Владикою Міланом, такими теплими словами: «Мукачівська Церква є матір’ю багатьох мучеників, які власною кров’ю засвідчили вірність Христові, Католицькій Церкві та Єпископові Риму»[1]. Святіший Отець, зокрема, згадав наших дідусів та бабусь, батьків та матерів, які в часи підпілля передавали своїм дітям та онукам свідчення міцної, живої та католицької віри. Чуючи ці щирі слова вдячності та підтримки, наші очі були наповнені сльозами радості та гордості за нашу єпархію. Папський гімн, такий притаманний нашій традиції, лунав над могилою Апостола Петра в цей день по особливому потужно та мило…
Святий Іван Павло ІІ в своєму Апостольському листі на честь 350-ї річниці підписання Ужгородської Унії сказав до всіх нас такі слова про нашу історію:
«Дуже швидко поштовх який дав Флорентійський екуменічний Собор (1439) досяг Карпат, і долаючи деякі початкові труднощі, конкретизувався в Ужгородській Унії. Це було Євангельське зерно гірчиці, яке, посіяне в родючій землі Мукачева, з часом розвинулось в дерево, тінь якого зібрала чисельну групу вірних візантійської традиції. Беручи до уваги таку дійсність, 19 вересня 1771 року Папа Климент XIV, Апостольською конституцією Eximia regalium principum ствердив Греко-Католицьку Мукачівську Єпархію, осідок якої через декілька років був перенесений до близького Ужгороду[2].»
Родюча земля Мукачева, про яку говорить Папа – це міцна віра в Господа Ісуса Христа наших предків: прадідів та прабабусь, це їхня щира любов до святої Матері Церкви. Знаємо, що історія нашої Єпархії сягає часів євангельської місії солунських братів святих рівноапостолів Кирила та Методія. Однак, на протязі століть наші єпископи підпорядковувались архієпископу міста Егер і були залежними від нього. Шлях до церковної незалежності та визнання був дуже нелегкий та тернистий. Святий Іван Павло ІІ зазначає: «події, які слідували після підписання Унії були наповнені стражданнями та болями. Та незважаючи на це, Єпархія укріплена спочатку працею Єпископа Георгія Г. Бізанція, зазнала значного розвитку в період, започаткований великим Єпископом Андреєм Бачинським»[3]. Можемо додати до цих слів Папи, що великим апостолом, поширювачем, засновником та першим єпископом Ужгородської унії був Петро Партеній Петрович. Відомий історик отець Михайло Лацко ТІ, називає його «людиною Божого провидіння», бо саме він після Василя Тарасовича, який переніс невимовні утиски та страждання заради єдності з Католицькою Церквою, бере до своїх рук долю щойно народженої унії, її зберігає та пізніше приводить до розквіту[4].
Тепер, поглянемо в текст Булли Папи Климента XIV про канонізацію Мукачівської Єпархії, яка мала і має для нас величезне значення. Перші слова Папи говорять про причину, яка спонукала його до піднесення нашої Церкви до такого високого рівня:
«Особливостями царських правителів стосовно католицької віри є щирість та побожність, бо вони в Апостольській кошарі власними силами піклуються про її єдність та стійкість. Це закликає наше серце відповісти на те, що благочестиво і духовно вони просять на більшу славу Бога[5]…»
Понтифік говорить про прохання імператриці Марії-Терезії затвердити канонічну самостійність нашої Єпархії, підкреслюючи цим самим, велику духовність та любов до Церкви з боку імператорської родини. Відомий історик Жан-Поль Блед, професор парижської Сорбони, в своїй праці «Марія Терезія засновниця сучасної держави»[6], описуючи життя імператриці, свідчить, зокрема, про її глибоку побожність, відданість католицькій вірі та щиру маріянську набожність. Так, наприклад, своє Перше урочисте Святе Причастя, Марія-Терезія прийняла в народній австрійській святині Маріяцель і щодня брала участь в Службі Божій[7].
Буллою Eximie Regalium Principium, Святіший Отець Климент XIV, виводить Мукачівську Єпархію із безпосереднього підпорядкування римо-католицькому єпископу міста Егер, та урочисто нагороджує місто Мукачево Єпископською честю заради духовного добра та спасіння людських душ:
«Ми, після глибокого обміркування прохання Марії Терезії, королеви апостольської і розваживши як Господь обдаровував особливими ласками та милостями з’єдинених русинів грецького обряду, передбачаючи їхнє духовне добро і спасіння їхніх душ, з особистої ініціативи та з повною впевненістю, повнотою нашої Апостольської влади прикрашуємо Мукачево титулом та честю Єпископського міста і тому хай радіють всі з’єдинені грецького обряду цією повною єпископською юрисдикцією у місті Мукачеві та в інших містах[8]…»
Із тексту Булли також чітко випливає, що Марія-Терезія вважала своїм королівським обов’язком турбуватися про єдність та стійкість у вірі всіх християн, які проживали на теренах тодішньої Імперії. Оця щира віра та свідома побожність імператриці, дійсно послужила більшій прославі Бога. Це яскраво відобразилося в історії нашої Церкви: скільки велетнів духа, вчених мужів і нарешті святих душпастирів та вірних виростила наша Срібна земля… Про це гарно говорить святий Іван Павло ІІ, зазначаючи геройське свідчення, яке дали духовенство та вірні Єпархії в часи жорстокого переслідування радянською комуністичною системою:
«В недавні часи, на жаль, вона [Мукачівська Єпархія] знову була покликана, в багатьох своїх членах, пройти з Христом болючий шлях Кальварії в переслідуванні, в тюрмах і також в найвищій жертві свого життя. Це свідчення запечатане кров’ю, було дане самим пастирем Єпархії, Єпископом Теодором Ромжою, який не завагався віддати життя за вівці свого стада (пор. Ів. 10,11)[9].»
Католицька Церква, підкреслює Понтифік, не може забути цього полум’яного свідчення вірності Христові та Його Євангелію, яке залишили по собі пастирі та вірні нашої Церкви:
«Вони становлять дорогоцінну спадщину греко-католицької Церкви, яка постала з Ужгородської Унії. Діти всієї католицької Церкви приймають, більше того, з пошаною споглядають цей приклад і цінують як скарб таку чудову лекцію вірності Христовій правді. Задля неї, із зворушеним серцем, дякують вони християнам Мукачева і всім тим які показали готовність продати все своє майно заради дорогоцінної перлини віри (пор. Мт. 13, 46).»
У світлі ІІ Ватиканського Собору, Східні Католицькі Церкви, як свідчить святий Іван Павло ІІ, повинні виконувати свій шляхетний обов’язок: бути світлом на шляху єднання із некатолицькими цервами. Ця місія, вимагає від Східних Церков оновленого, повного, щирого пориву ставлення до формації майбутніх душпастирів. Бути світлом для інших – означає бути відкритим на інших, бачити наших ближніх, які є в нужді матеріальній та духовній. Тільки завдяки конкретним жестам милосердя, а також за допомогою живої душпастирської роботи, ми зможемо передати фундаменти християнської віри нашим сучасникам та майбутнім поколінням. Закваска Євангельського Слова повинна зростати у нашому щоденному житті. Тільки так ми зможемо рости разом із Вселенською Церквою, зможемо бути свідками віри на порозі нового християнського тисячоліття. Ось чому катехизація та нова євангелізація на наших парафіях має бути головним завданням, а відправа Божественної Літургії повинна стати невичерпним джерелом духовного життя кожного з нас.
Розважаючи над прекрасними та глибокими свідченнями про нашу Єпархію та її становлення, які були тут згадані, хочу заохотити всіх душпастирів, монахів та монахинь, всіх вірних до глибокого пережиття Ювілейних подій, які відзначаємо цього року. Насамперед, це стосується нашого духовного життя: заохочую кожного з нас до щирої молитви та до навернення наших сердець.
- Прошу Вас взяти активну участь в організації паломництва ікони Пресвятої Родини по сім’ях наших вірників. Починаючи від родин самих священиків та богопосвячених осіб. Дуже важливо, щоб духовні отці відвідали родини, які будуть почитати ікону, із молитвою та словом духовної потіхи. Почнемо цю духовну акцію після свята Стрітення. Стараймось, щоб жодна сім’я не залишилась без цього духовного знаку.
- Заохочую духовних отців в своїх проповідях та катихезах говорити про нашу історію, про наших єпископів та священиків, які були чуйними душпастирями та просвітителями нашої Срібної землі.
- Прошу духовних отців, щоб разом із своїми парафіянами брали активну участь у богослужіння та інших ювілейних заходах, що будуть проводитись протягом року у нашій Єпархії.
- Особливим чином, звертаюсь до кураторів та активістів наших громад, щодо оновлення або по потребі ремонту Хрестів, які є біля храмів, біля доріг та на цвинтарях. Це дуже важливо щоб ми не забували за цю благородну та жертовну справу. Знак нашого спасіння повинен виглядати гарно і достойно. По можливості, також заохочую Вас до встановлення нових поклонних Хрестів чи каплиць на честь Пресвятої Богородиці.
«Божа Мати, котра біля підніжжя Хреста отримала від свого Сина завдання із материнською турботою вести шлях Церкви; Цариця миру, котра дозволила вічному Слову покласти свій намет посеред нас, щоб примирити нас з Отцем; Діва П’ятидесятниці, через заступництво якої очікуємо оновленого вилиття Духа святості, Пресвята Богородиця хай дасть відчути свою люб’язну присутність цим нашим братам та сестрам, які готуються в радості святкувати такий визначний ювілей» – святий Іван Павло ІІ.
Цими словами молитви до Богородиці, від щирого серця уділяю всім Вам своє Апостольське благословення!
Дано в Ужгороді 4 лютого 2021 р.Б. + Ніл ЧБМ (Чин Братів Менших)
Джерело.
