Його не любила радянська влада: бунтівний характер, наявність родичів за кордоном, «буржуазно неправильні» картини. Через це йому була зачинена дорога у Спілку, не було можливості організовувати власні виставки, його творчість ніхто «не помічав». Попри це,  Ференц Семан творив. У результаті, увійшов у історію українського мистецтва як унікальний живописець, майстер натюрморту й психологічного портрету, яскравий представник андеграунду 60-х років.

Життя художника було яскравим і різноманітним. Спробуємо відобразити його нестандартно… у вигляді цифр.

• Ференц Семан мав ТРИ імені. У радянському паспорті він був записаний як Федір, у житті його звали Ференцом (мав угорське коріння), а у творчих колах до митця інакше й не зверталися, як Ейчі (Ічи, Ечі, Osci). З угорської мови це означає «молодший», адже Семан був третьою дитиною в родині. Так і підписував роботи – без прізвища. Чому? Бо у 60-ті вважали, що якщо прізвище закінчується на «–ман», то це єврей. А в ті часи до представників цієї нації ставилися негативно, і шанси «пробитися» кудись у мистецьких колах із таким прізвищем дорівнювали нулю.
• П’ЯТЬ років Ференц Семан навчався в Ужгородському училищі декоративно-прикладного училища (1953 – 1958) у таких видатних художників, як Федір Манайло та Антон Шепа. Брав уроки і в Адальберта Ерделі – на прохання батька Ференца, який познайомився з корифеєм у Франції. Від Майстра молодий митець навчився манерам, поведінці, відношенню до мистецтва.
• Цілих ДВАДЦЯТЬ П’ЯТЬ років Ференц Семан дружив з культовим режисером Сергієм Параджановим. Знайомство, що цікаво, було випадковим. Режисер, який приїхав на Закарпаття на зйомки стрічки «Тіні забутих предків», якось прогулювався в Ужгороді вулицею Горького (нинішня площа Ґренджі-Донського). Випадково заглянув у вікно одного з будинків (штори були відхилені) й побачив гарні картини та старовинні меблі. Це була квартира Семана. В цей момент його мати якраз демонструвала гостям картини. Параджанов зайшов до оселі та рішуче заявив, що хоче познайомитися з автором робіт. І чекав там Ференца дві години. Так і познайомилися, а потім дружили до самої смерті.

• У буремний 1956-й рік, коли в Будапешті палала революція, рідний брат та сестра Семана тікають до Угорщини, а потім до США. Пізніше до Австрії подалися двоюрідні брати та сестри Ференца. Це дуже ускладнило подальшу творчу долю художника – через наявність родичів за кордоном його вважали «неблагодійним» і закрили шлях до мистецьких вишів та Спілки художників.
• У 1958-му році батько Ф. Семана написав особистого листа тодішньому секретарю ЦК КПРС Микиті Хрущову. Завдяки цьому молодий художник успішно склав іспити в Академію мистецтв у Таллінні. Але через наявність родичів за кордоном його все ж таки… не зарахували у внз. Натомість запропонували бути «вільним слухачем»: тобто, можна слухати лекції, але диплому він не отримає. Тим не менше, цей виш дав хорошу підготовку митцеві у техніці графіки.
• Всього ДВА дні тривала перша персональна виставка Ференца Семана, яка була відкрита 27 березня 1968 року в Закарпатській спілці письменників. На третій день її спішно демонтували, незважаючи на велику популярність. За цей час виставка встигла стати резонансною подією у найширших мистецьких колах Закарпаття.

• Наступну персональну експозицію в Ужгороді Ференцу Семану дозволили організувати аж через ДВАДЦЯТЬ ДВА роки. Пройшла вона у Закарпатському художньому музеї.
• Художник ДВА рази пішки обійшов усе Закарпаття. Брав із собою лише шмат сала, папір та олівець. Йшов переважно горами, ночував на полонині.
• Хоча картини Ференца Семана користувалися попитом, художник ніколи не жив багато. У його трудовій книжці зазначені всього ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ років стажу. Зокрема, зустрічаються такі записи: «посада двірника з виконанням обов’язків сторожа» (1983), «прийнятий на посаду робітника по ремонту циганської школи» (1992). Як наслідок – перша пенсія при незалежній Україні у митця була в розмірі всього ВІСІМ гривень.
• Ічи ШІСТЬ разів отримував виклик для поїздки у США, причому ще в часи Радянського Союзу. Але не скористався цією можливістю, поїхав за океан лише як гість у 1988-му році. Був у Штатах місяць. Кажуть, що йому там не сподобалося. У листі до одного свого друга він так і написав: «Привіт із капіталізму, тут нудно без проблем». До речі, син Ференца Семана Цезар і досі проживає в США.

• Цілих ЧОТИРНАДЦЯТЬ годин Ф. Семан простояв у черзі у Пушкінському музеї в Москві, щоб побачити славнозвісну «Мону Лізу». Це було в 1974-му році. Художник, попри скромні прибутки, постійно відкладав кошти для поїздок на різноманітні виставки. Так, він більше 100 РАЗІВ їздив до Москви, а також побував у Петербурзі, Ризі, Тбілісі, Єревані.
• У творчості Семана більше ДВОХ СОТЕНЬ автопортретів. Ференц любив зображати себе на картинах у різних образах. Так, у митця є автопортрети «з квіткою», «в угорському костюмі», «гуцульський», «з порожніми очима», «нічним горщиком», «у вигляді єгипетської мумії», «оголений», «з собакою», «з чорним баранчиком», «в труні» та багато інших. За часів Радянського Союзу автопортрети вважали «дурним тоном».
• Від ДВАДЦЯТИ до П’ЯТДЕСЯТИ рублів за часів СРСР коштували роботи Ференца Семана, саме за такі суми полотна скуповував перший колекціонер художника. 1992-го року ледь не «на вагу» скупив картини Ічи галерист із Мюнхена Зігфрід Вайнцирль, який на сьогодні має більше 60 робіт Семана. Загалом, роботи Ічи зберігаються у приватних колекціях в Україні, Росії, Естонії, Вірменії, Словаччині, Чехії, Угорщині, Німеччині, Ізраїлі, США та Канаді.
• СІМ-ВІСІМ чашок кави та ДВІ пачки цигарок без фільтру – таким був звичайний «раціон» художника в радянські часи.

• Усі роботи Семана виконані в ОДНОМУ екземплярі. Художник не робив авторських копій і взагалі не визнавав такий підхід до мистецтва.

Належне визнання Ференц Семан отримав лише за часів Незалежності України та падіння «залізної» завіси. У 1991 році став лауреатом Міжнародної премії імені Шимона Голлоші. Помер і похований Ференц Семан в рідному Ужгороді в 2004-му році.

Текст: Денис ФАЗЕКАШ

Фото: з відкритих джерел та приватного фотоархівку Ю. Небесника

© Культурно-мистецька фундація Brovdi Ar