Парафія Пресвятої Тройці, м. Ужгород.

Досвід війни – нестерпно болючий. Але допомагає дуже добре усвідомити євангельський заклик Ісуса: “Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, – ви Мені зробили…(Мт 25,45)”. Біль згуртовує, вчить нас, що означає справді любити… Саме у цей час невизначеності, страху, невпевненості у завтрашньому дні, багато наших домівок стали маленькими частинками Неба, серед розбурханого моря страждань і болю. Ті, хто зараз ділиться своїм домом, теплом і хлібом – відчувають близькість Господа. Такою має бути християнська реакція на війну і терпіння. Ми всі маємо послужити Господу коли бачимо Його страждання у людях…

На нашій парафії, стараємося допомогти  матерям із дітьми які шукають притулку, також збираємо речі першої необхідності для військових та для дітей із дитячих будинків центральної України, якими зараз опікуються на Закарпатті. Також допомагаємо продуктами харчування тим, хто змушений довго чекати на кордонних перепустках, втікаючи із міст охоплених війною.

Фото із Катехитичного Центру і домівок парафіян.

Маю такий досвід, що люди які дивилися в очі смерті – багато не говорять… Діти, які бігли до бомбосховищ перед залпами танків – багато плачуть і бояться ночі. Тільки через два-три дні після переїзду, діти починають більше розмовляти і гратися… Дорослі трошки більше починають говорити, розповідати про свої сімейні ситуації. Переселенці – не просто бояться за власні життя та життя своїх близьких, питання, яке читається на їхніх обличчях: “як жити далі?”, “як пристосуватися?” Через якийсь час, діти починають трошки більше гратися і відволікатися, а вже через тиждень, діти розповідають про воєнні дії і власні страхи по-дитячому просто. Годі виразити у словах, увесь біль і змішані почуття, які зараз мають серця людей… Зараз менше слів і більше діла! Краще просто бути поруч, побачити потребу – це ж насправді не важко. Всі ми переживаємо ті часи, коли не знаємо як воно буде завтра, але точно знаємо чого потребує дорослий і дитина, які були змушені залишити рідну домівку. Ми розуміємо, що зараз важливо поділитися не просто комфортом і їжею, але також розділити кожен біль, пережити все разом – це по-християнськи!

о. Іван Васько