Олександр «Хантер»
Колись, у мирному житті, він був фотографом і працював на телебаченні.
Знімав з Кузьмою «Шанс» і « «Шиканемо». А зараз він воїн.
«Ніколи не думав, що буду військовим, хоч і люблю зброю та грався в
страйкбол. Я люблю стріляти, по мішеням, а не в людей. Але коли стріляють в
тебе, а за твоєю спиною твоя сім’я, ти розумієш, що треба відповідати. Ще в
2021 році вступив в резерв Сил територіальної оборони, а 24 лютого 2022 року
з ранку вже був в строю. Рідні відмовилися виїжджати і сказали, що є люди, які
втратили домівки і їм це дійсно потрібно, а ми тут в безпеці. І це тільки
підтвердило мої думки – щоб ця безпека зберігалися тут, треба їхати на фронт.
Так, були сварки з дружиною, але я їй все пояснив».
В складі 72-го батальйону 101-й бригади ТрО був у підпорядкуванні 93-й
окремої механізованої бригади «Холодний Яр», 5-й штурмової та 24-й
механізованої бригади пройшов Бахмут, Іванівське, Привілля, Часів Яр.
«Так, було страшно. Йшло все не так як я навчався та уявляв. Готувалися до
контактних боїв. А вийшло – міни летять, ти лежиш. Друзі дзвонили питали:
«Що тобі потрібно, що передати, Хантер?» Я відповідав: «Щит капітана
Америка, бо тут більше нічого не допомагає». Стрілкотні майже не було, зате
були мін, міни, міни».

«Кожен чоловік має бути чоловіком в першу чергу. Дехто каже: «Я не
народжений для того, щоб воювати». Але ж захист батьківщини це не тільки
стріляти в когось, є багато тилових посад, де люди можуть приносити користь.
Дехто каже, що по віросповіданню не можна тримати зброю, добре, але ж
можна картоплю почистити, зробити щось корисне, та навіть той же окоп
викопати.
Ми маємо розуміти, що це наша земля, і зараз нам потрібно бути одним цілим.
І це відчуття відповідальності за нашу землю потрібно прививати з дитинства».

«Людей на передку потрібно заміняти. Людина втомлюється. Коли сидиш під
обстрілами два дні, три дні, шість, ти втрачаєш від втоми відчуття страху, а це
дуже небезпечно. Як раз тоді є великий шанс загинути.
Якби люди максимально всі пішли, а не шукали відмовки, й замінили би того
55-річного мобілізованого в окопі, хай би він відпочив і набирався сил. Вже
навіть це було б великим плюсом. На мою думку, якби всі зібралися, то було б
так – побув півроку на передовій – поїхав на півроку на відновлення.

Я не знаю, як молодий чоловік може дивитися, як 55-річний його захищає, а він
тут сидить і каже: «Та ну, я не знаю! Я ще не готовий». А там же їхні батьки,
родичі, і вони звідти не прийдуть, доки їх не замінять».
«Зараз, після поранення та контузій, служу в ТЦК та СП і був у мене випадок –
приїжджаю у навчальний центр, зустрічаю знайомого питаю: «Як ти?» А він й
відповідає: «Я такий заряджений! Три місці був в Англії, два місяці у Франції,
ще два місяці тут. Вже чекаю, коли поїду штурмувати, а мене все не
відправляють. Кажуть: « Ви ще встигнете, ви ще займайтесь».
Це поширений міф, що з ТЦК – зразу на передову. Ні. Люди приїжджають в
навчальний центр, часто за кордон на навчання їдуть. В реальності лише 30-40
відсотків безпосередньо воюють і беруть участь в бойових діях. Інші 60 –
тиловики. Це люди, як забезпечують тих бійців – одягають, годують,
ремонтують техніку. Є багато людей, які взагалі ніколи не побачать фронт. Не
потрібно боятися! А от фронт може переміститися і стати у нас тут, вдома. Що
будемо далі робити? Будемо знову казати, що ми не готові?»

Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП