Журналісти з’ясували, до яких методів вдаються російські спецслужби для вербовки українців, як зрозуміти, що людина є об’єктом уваги іноземної розвідки, і що потрібно робити, щоб цього уникнути. Про це розповідається у матеріалі “Української правди”. За словами співрозмовників УП в спецслужбах, за класикою, ви ніколи не зрозумієте, що вас будуть вербувати. Непідготовленій людині важко угледіти в новому знайомому співробітника спецслужби. Вербувати можуть і нештатні агенти. “Полювати” на українців можуть і раніше завербовані громадяни України, які отримали завдання дістати потрібну інформацію, або здобути “свою людину” у певних колах. Найбільш цікавими для російських спецслужб є люди, що мають доступ до інформації з обмеженим доступом. Це – військові, співробітники спецслужб, працівники правоохоронних органів, люди наближені до осіб, які ухвалюють рішення, співробітники міністерств, дипломати в посольствах, іноді журналісти. Вербовка може відбуватися як на території України, так і в Росії чи на території третіх країн. В теорії – це тривалий процес, який відбувається за певним відпрацьованим алгоритмом. Спочатку визначають особу, яка може мати доступ до цікавої для вербувальників інформації. Збирають всі відомості про її життя: звички, коло спілкування, зацікавлення, проблеми, стосунки в сім’ї, шукають можливий компромат, або створюють підстави для того, щоб цей компромат з’явився. Після цього з “об’єктом” налагоджують безпосередній контакт. Незначне ДТП, гаманець, який падає під ноги “об’єкта”, розмова у спортзалі, залицяння у кафе, чи навіть у черзі в супермаркеті. Це все ніби випадкові, а насправді – ретельно підготовлені знайомства. Найкращим варіантом, за словами співрозмовників УП в спецслужбах, коли вербувальника з “об’єктом” знайомить спільний товариш. Вербовка може відбутися одразу після знайомства, однак частіше заводять довгу дружбу, а вже потім “відкриваються”. Інколи може йтися і про любовні стосунки. В процесі “дружби” вербувальник може запропонувати “об’єкту” вирішити його побутові проблеми, позичити гроші, допомогти з лікуванням, посприяти в кар’єрному рості. За підручниками часів КДБ, під час вербовки, “об’єкт” має письмово погодитись працювати на спецслужби – підписати так звану “агентурну угоду”. Однак, можна обійтись і без цього. “Агентурна угода” може нічого не вартувати з юридичної точки зору, але психологічно триматиме “об’єкт” на “гачку” все життя. Коли “об’єкт” погоджується, йому дають просте завдання, про виконання якого потрібно доповісти. Крім того, з ним має зустрітися керівник оперативного співробітника спецслужби, який повинен перевірити, чи дійсно новоспечений агент погодився на співпрацю і чи не піде він до спецслужб власної країни. У спецслужбах заводяться дві папки: “особова справа” про агента, в якій і лежать всі матеріали про нього, в тому числі агентурна згода. Друга папка – це “агентурна справа”, в яку складають повідомлення від новоспеченого агента. Російські спецслужби мають значний досвід вербувальної роботи, яка відточувалась ще за часів “Холодної війни”. Зрозуміло, що з того часу їхня мережа нікуди не зникла і в Україні.
