У середу, 13 березня, у прес-центрі Закарпатської ОДА відбулася презентація книг Миколи Вегеша та Маріана Токаря «Вершина духу» і Михайла Басараба та Маріана Токаря «Закарпаття: нариси боротьби за українську державність».

У заході взяли участь автор Михайло Басараб, т.в.о. директора обласного департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Василь Комарницький, директор видавництва «Карпати» Віктор Браславець, науковці та громадські діячі.

Василь Комарницький, відкриваючи захід, зазначив, що презентовані книги – не перші з тих, що присвячені історії Карпатської України та Гуцульської Республіки. Коштом обласного бюджету такі цінні для нашої історії видання мають намір видавати й надалі.

У «Вершині духу», підкреслив Віктор Браславець, наведено нові факти, подано аналіз тогочасних подій, документи, які засвідчують прагнення населення краю до возз’єднання з Україною.

Доктор історичних наук Дмитро Федака розповів про наукові дослідження тих буремних часів, зауваживши, що презентоване видання є дуже потрібним, адже у п’яти розділах подає факти про діяльність тогочасних політичних партій, внутрішнє і зовнішнє становище молодої української держави, політичні погляди її очільників, документи та портрети історичних діячів тощо. Відтак воно стане корисним і приємним відкриттям для тих, хто починає вивчати історію Карпатської України.

Михайло Басараб презентував видання про національний український рух у краї 80-90-х років минулого століття. Автор наголосив, що нині важливо не загубити людей, які навчили нас не боятися репресивної системи, дали потрібні знання і вказали патріотам на мету життя.

Громадський діяч Віктор Бедь зазначив, що важливо усвідомити – починаючи з жовтня 1918-го року закарпатці послідовно і чітко висловлювали бажання жити саме в українській державі. Це підтверджують рішення Народних рад, боротьба Гуцульської Республіки, Карпатської України, політрепресованих, активістів кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття. Він висловив вдячність за дослідження історії краю, її збереження науковцям, видавцям і представникам влади.

Презентовані сьогодні книги – це чергове поповнення книжкових полиць краян за рахунок обласної Програми підтримки видання творів місцевих авторів, популяризації закарпатської книги та сприяння книгорозповсюдженню на 2018-2020 роки.

Прес служба Закарпатської обласної адміністрації

Весільний вінок нареченої зберігається в Закарпатському музеї народної архітектури й побуту в Ужгороді. Експонат привезли 1969 року із села Бедевля Тячівського району.

– Такі вінки були поширені на початку ХХ століття в українських селах пониззя річки Тереблі, – розповідає працівниця музею Мар’яна Мегела. – Робили його мати й бабуся, коли майбутній нареченій було 7–8 років. Потім носила щодня. Якщо дівчина втратила цноту до шлюбу, одягати вінок вже не мала права. На весіллі наречений знімав його і пов’язував на голову своїй обраниці хустку. Вінок зберігала надалі. На храмові свята могла надягнути до церкви. Потім передавала його доньці, а та – своїй. Знаємо, що у вінку з Бедевлі виходили заміж три покоління жінок родини.

Закарпатське весілля розпочиналося рано-вранці у вівторок, четвер чи суботу, крім часів посту. Після сповіді наречені розходилися по своїх домівках. Дівчину вдягали у весільне вбрання, а гості виконували свальбу – спільний танець у колі. Свашки в домі хлопця ладкали – співали обрядових пісень. Аби потрапити до своєї обраниці, молодий мав заплатити викуп – пляшку горілки-зорівки чи гроші. Її мати зустрічала наречених хлібом і сіллю. Староста піднімав над ними курагов – оберемок з гілок верби, вклонявся до присутніх і запрошував за столи. Серед страв обов’язково були м’ясо барана і дзяма – суп із локшиною. Також подавали голубці, гриби, калачі на дріжджах, бринзу.

Вінок має в діаметрі 21 см. Основа – з лика, тобто кори липи. Вона обшита білою стрічкою. Вгорі пришита “косиця” – картонна коронка у вигляді серця. Зовні вона прикрашена “мачками” – квітковими бутонами зі стрічок і шматочків тканини. Чергуються квітки різних кольорів. Контури основи та “косиці” оздоблені чорним оксамитом. Верхню й нижню частини вінка доповнювали нанизаним на дротики стеклярусом.

Джерело: https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_vinok-u-yakomu-vihodili-zamizh-tri-pokolinnya-zhinok/889356