22 березня о 18.30 в конференц-залі ректорату Ужгородського національного університету відбудеться показ українського бойовика про сучасну російсько-українську війну «Позивний «Бандерас» та зустріч із творчою групою фільму.

Фільм «Позивний «Бандерас» режисера Зази Буадзе, як і «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва уже стали в українського глядача культовими. Попри те, що фільми про війну на Донбасі лише починають зніматися, вони змусили заговорити про себе і глядачів, і кінокритиків. І не лише в Україні – днями стало відомо, що виконавець ролі «Бандераса» актор Олег Шульга отримав престижну нагороду Міжнародного Лондонського кінофестивалю за кращу чоловічу роль у фільмі іноземною мовою.

Ми скористалися нагодою привітати Олега Шульгу з нагородою і пропонуємо вашій увазі коротеньке інтерв’ю з актором:

Пане Олеже, фільм «Позивний «Бандерас» подавався на Міжнародний Лондонський кінофестиваль іще в січні, при чому в трьох номінаціях: «Найкращий фільм іноземною мовою», «Найкраща операторська робота у стрічці іноземною мовою» та «Найкращий виконавець головної ролі у стрічці іноземною мовою». Ви тоді розраховували на успіх?

Фільм подавали продюсери і вони, очевидно, на щось розраховували. Але для мене, якщо чесно, це стало повною несподіванкою. Я давно працюю в театрі і для мене приз за кіноролі – це справа везіння, я за цим не ганяюся. А з іншого боку будь-яка кінороль – це робота не лише актора, а й усієї режисерської групи. Тому я сказав би, що моєї заслуги в цій нагороді відсотків 50, все інше – це заслуга режисера фільму і всіх, хто причетний до його появи.

Це вже друга помітна ваша роль у фільмах з історичним контекстом, і так сталося, що знову у фільмі режисера Зази Буадзе – першою була роль льотчика Гурова у «Червоному». З Вашої точки зору, яким має бути історичний фільм: документально достовірним чи головне, щоб була емоція, екшн, а якісь історичні деталі не так важливі?

Має бути й те, й інше. Ще донедавна ми жили в умовах брехливої історії і стертої історичної пам’яті, і цю пам’ять потрібно повертати. А це можливо лише тоді, коли говорити правду, а не насаджувати чергові вигадки і стереотипи. Ми всі жили в цих реаліях, і мені дивно зараз бачити, як люди, родичів яких замучила радянська влада (а таких більшість), ностальгують за Радянським Союзом, а тим більше – за Сталіним. У кожного ж у роду є такі, хто помер від Голодомору, був розкуркулений, репресований, відправлений в табір за те, що потрапив у полон, не так щось сказав, просто за те, що був українцем.

У Вас у роду теж такі були?

Звичайно. І по материнській лінії, і по батьківській. Когось репресували, когось розкуркулили, хтось не пережив Голодомор. Саме тому нам зараз надзвичайно важливо повернути правдиву історію. Але з іншого боку, ця історія має бути не на рівні сухого підручника, а на рівні якихось образів, живих історій. Потрібно творити новий історичний міф і для цього мистецтво – найкращий шлях. Потрібно створювати свій український історичний пантеон, щоб дітям був приклад, щоб вони хотіли бути схожими на своїх героїв. Та й не тільки дітям.

Можна сказати, що Ви уже долучилися до створення такого пантеону. Принаймні, Ваш «Бандерас» для багатьох є прикладом для наслідування. Це – лише вплив кінообразу чи герої сучасної війни теж мають шанс стати прикладом для наслідування для сучасної молоді?

Це досить складне питання. Це раніше нас вчили, що справжній герой – це той, хто кидається грудьми на амбразуру і готовий померти за товаришів. Але на реальній війні часто доводиться приймати неоднозначні рішення. І сьогодні ти можеш бути героєм, завтра – робиш складний вибір, який важко пояснити сторонній людині. І все життя складається із таких моментів. Але однозначно, що такі герої є і для кіно це дуже благодатний грунт.

Мені приємно, що фільми «Кіборги» і «Позивний «Бандерас» знайшли свого глядача. Але говорити, що існує уже феномен сучасного кіногероя, героя тієї війни, ще рано – таких фільмів поки що взагалі тільки два. Ну ще є «Донбас» Сергія Лозниці і документальні фільми. І дай Боже, щоб їх було двадцять два, і триста двадцять два. Тому, я думаю, що все іще попереду.

І останнє питання: Ви приїдете до Ужгорода на зустріч із глядачами?

На жаль, мій творчий графік дуже насичений. Хоча я зараз шукаю можливість таки приїхати в Ужгород на фестиваль «Історія:UA» і поспілкуватися із глядачами. Принаймні невеличкий шанс, але є.

Ужгородський прес клуб

11 березня о 16 год. у виставковому залі музею відбудеться відкриття персональної виставки самодіяльного художника, члена спілки художників Міжгірщини «Карпатські кольори».

Народився 22 листопада 1941 р. у с. Келечин Міжгірського району. Закінчив математичний факультет Ужгородського державного факультету, працював вчителем математики в Ізківській  ЗОШ І-ІІ ст., тривалий час очолюючи педагогічний колектив цієї школи (до виходу на пенсію у 1994р.). У вільний час за допомогою олійних фарб та пензля переносить красу Верховини на полотно.

Брав участь у багатьох виставках у м. Ужгород, Київ, а також с. Синевир, Синевирська Поляна. Є активним учасником майже всіх пленерів, організовуваних художньою спілкою «Карпатські кольори» на туристичних базах в Синевирі, Синевирській Поляні, Пилипці Міжгірського району, на Рахівщині, Свалявщині, Великоберезнянщині.

Картини художника зберігаються в колекціях картинних галерей у м. Кропивницький та м. Мукачеві, в приватних колекціях в Україні, Росії, Вірменії, країн Прибалтики, Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Нідерландів, США та Канади.

uzhgorodskansen@ukr.net

1 березня 2019 року в виставковій залі «Імпасто» закарпатського Виноградова відкрилася виставка живопису та графіки «Весна 2019». Весняну мистецьку атмосферу створили місцеві художниці Маргарита Тегзе, Валентина Костьо, Альона Стасюк, Діана Добош-Брода, Гелена Матій, Анастасія Михайлова, Вікторія Тайпс, Любов Шпак, Ірина Товт.

Поєднання творів живопису і графіки в одній експозиції, закономірно, збагачують зміст і форму  художнього вислову творів.

У різних за настроєм пейзажах Маргарити Тегзе панує відчуття природної гармонії. В натюрмортах мисткиня відображає своє сприйняття та душевний настрій, її акварелі пронизані ліричністю.

У добірці полотен із зображенням глиняного посуду «Глеки на салатовому», «На дні струмка», «Старе вікно» Валентина Костьо за допомогою тону і кольору шукає філософію й естетику краси класичних форм у просторі.

Графіка Альони Стасюк «Соняшники» та «Гарбуз» побудована на протиставлені контрасту білого й чорного, а вкраплення площин кольорового контрасту підсилює звучання форм.

У графічних роботах «Кактуси», «Пробудження», «Конвалії» Діани Добош-Брода лінії спокійно і стримано переплітаються із короткими штрихами та крапками для правдивої передачі форми та фактури предметів. А додавання кольорових плям несе змістовне навантаження.

Гелена Матій експресивними мазками та щедрою палітрою яскравих кольорів передає красу знайомих  краєвидів міста в серії робіт «Виноградів» та улюблених місцин природного ландшафту, як от в роботі «Чорна гора».

Пейзажі та квіти Анастасії Михайлової виконані в характерній манері простоти візуальних зображень.

Вікторія Тайпс свої враження і спостереження одразу втілює за допомогою акварелі, що робить роботи митця «Крокуси» та «Відчуття весни» хвилюючими і безпосередніми.

Любов Шпак у роботах «Три сестри» прагнула донести глядачу любов до свого краю, до рідної домівки. Затишок і гармонія панує в акварельних зарисовках квітів та фруктів.

Емоційне зображення квіткових букетів Ірини Товт апелює до почуттів та уявлень глядача.

А глядачів на відкритті було чимало. Вони зацікавлено зупинялися біля робіт і дискутували. Ось відвідувачка відкриття виставки Маріка Петраш захоплена багатством барв та технікою виконання: «Відкрила для себе нових майстрів пензля, бо деяких я знаю особисто і спостерігаю за їхнім творчим життям. Вражає і приваблює різноманітність стилів та жанрів представлених творів, а відтак і насиченість виставки».

Експозиція містить близько 60 робіт. Кожен глядач мимоволі зануриться в кольоровий світ жінок-мисткинь, де головним є бажанням бачити в повсякденні щось просвітлене, радісне, обнадійливе.

Виставку можна оглянути до кінця місяця.

Текст і фото: Ольга Гал

© Культурно–мистецька фундація Brovdi Art