Село Чинадієво розташоване на берегах річки Латориці. Історія цього села тісно пов’язана з Мукачевом, від якого його відділяє лише 12 км. У письмових джерелах село Чинадієво вперше згадується у 1214 р. як Сент-Міклош. Угорська назва села фігурує в офіційних документах аж до 1944 р. Коли землі Закарпаття опинились під радянською владою, село було перейменоване зі Сент-Міклоша на Чинадієво. Однак, назва старовинної фортеці збереглась, замок донині іменують “Сент-Міклош”. “Сент-Міклош” можна перекласти як “Святий Миколай”.

Твердиню будували у XV ст. Це двоповерхова споруда зі стінами метрової товщини і двома могутніми вежами. Фортеця порівняно невелика будова, якщо брати за взірець мукачівський “Паланок”.

В шести кімнатах першого поверху розміщена експозиція кельтської та скіфської культур, а також портрети всіх власників замку. Другий поверх повторює планування першого — велика зала, довгий коридор і шість невеличких кімнат. Однак, він ще не реставрований.

Як будь-яка середньовічна фортеця, “Сент-Міклош” має свою таємницю – декілька подвійних стін, що утворюють таємні переходи.  Під час реставрації 1939 року, в стіні замку був знайдений замурований людський кістяк. Історики вважають, що скелет — данина середньовічній традиції. Вважалося, ніби замурування в стіні замку живої людини може підсилити обороноздатність споруди.

На одній з терас замку можна побачити скульптуру Ілони Зріні, тієї самої княгині, яка прославилась обороною мукачівського “Паланку”. Стіни Сент-Міклашу знають княгину зовсім іншою. Тут Ілона Зріні зустрічалась із графом Імре Текелі. Княгиня була на 14 років старша від свого коханця.

Ну а загалом, замок Сент-Міклош був і в’язницею, і за часів радянської влади, навіть, – сільрадою.

Щороку у Чинадієвському замку проводиться фестиваль середньовічної культури “Срібний Татош”. Під час “Срібного Татошу” відбуваються лицарські турніри. Всіх охочих запрошують на ярмарок, де можна постріляти з автентичного арбалету, придбати оригінальні речі і покуштувати старовинних страв.